Выбери любимый жанр

Оценить:

Дев'ять Принців Амбера

Оглавление

— І звичайно, перевагу ти віддаєш собі.

— Звичайно.

— Тоді ми розуміємо один одного. А отже, на цьому етапі можемо працювати разом.

— Я теж так думаю, — погодився я, інакше з якого дива я добровільно віддався тобі в руки?

Він посміхнувся крізь густу бороду.

— Тобі була потрібна хоч якась допомога, а я був найменшим злом з всіх інших.

— Це вірно.

— Як би я хотів, щоб тут був Бенедикт. І щоб Жерар не переметнувся.

— Бажання, бажання. Бажай одного, роби інше, і подивися, що з цього вийде. тоді ти в будь-якому випадку не програєш.

— Добре сказано, — відповів він.

Деякий час ми мовчки курили.

— Наскільки я можу довіряти тобі? запитав він.

— Рівно настільки, наскільки я тобі.

— Тоді давай укладемо договір. Чесно кажучи, я вже багато років вважав тебе мертвим. Я не міг передбачити, що ти з'явишся в найкритичніший момент і заявиш про свої права. Але ти тут, так що тепер говорити немає про що. Будемо союзниками — об'єднаємо наші сили і обложимо Амбер. Той з нас, хто виживе, займе місце нагорі. Якщо ми вживаємо обидва — то якого біса! — врешті-решт ми можемо битися на дуелі.

Я обміркував його слова. Вони звучали, як найпорядніший договір, який мені коли-небудь пропонували.

Тому я відповів:

— Ну добре, ранок вечора мудріший. Я дам відповідь завтра вранці. Годиться?

— Іде.

Ми допили наш віскі і вдарилися в спогади. Плече трохи гуло, але віскі допомогло, легше було і від мазі, яку наклав на рану Блейз. Через деякий час ми зовсім розм'якли.

Це здається досить дивним, я думаю, мати стільки рідних і ніяких родинних почуттів, тому що життя обумовило кожному з нас свій шлях. Боже! Ніч скінчилася перш, ніж ми наговорилися до втомилися. Тоді, грюкнувши мене по здоровому плечу, він сказав, що трохи втомився, і що сніданок слуга подасть мені в ліжко. Я кивнув, ми обнялися і він пішов до себе.

Потім я підійшов до вікна, і з тієї величезної висоти, на якій ми знаходилися, подивився вниз, в прірву.

Багаття табору, розташованого внизу, блищали як зірки. Їх були тисячі. Я бачив, що Блейз зібрав велике військо, могутню силу, і я позаздрив йому. Але з іншого боку, це було добре. Якщо хто-небудь і міг перемогти Еріка, то швидше за все це був Блейз. Також він не був би таким вже й поганим монархом, просто я волів бачити на цьому місці себе.

Я все продовжував стояти біля вікна, і побачив рух дивних тіней між багаттями табору. Тоді я задумався, що ж це насправді була за армія.

Якою б вона не була, у мене і цього не було.

Я повернувся до столу і налив собі останню чарку.

Однак перш ніж випити, я запалив світильник. При його світлі я витягнув колоду вкрадених мною карт.

Я розклав їх перед собою і зупинився на тій, де був зображений Ерік. Я поклав її на центр столу і прибрав колоду.

Через деякий час картинка ожила, я побачив Еріка в нічний сорочці і почув сонний голос:

— Хто це?

Рука його була перев'язана.

— Я, Корвін. Як поживаєш?

Тоді він вилаявся, а я засміявся. Це була небезпечна гра, і, можливо, не випий я стільки віскі, я не затіяв би її, але справа була зроблена.

— Мені просто захотілося тобі сказати, що у мене все в порядку. Хотілося ще нагадати тобі нашу сімейну приказку про перекладання з хворої голови на здорову. Хоча твою голову тобі довго не носити. Так що привіт, братику! Той день, коли я знову увійду у Амбер, буде днем твоєї смерті! Просто мені захотілося зараз тобі про це сказати — адже цей день не за горами.

— Приходь, — відповів він. — Тільки на цей раз я тебе не пошкодую.

Очі його були прямо переді мною.

Я зробив йому ніс і закрив карту долонею. Це створило такий же ефект, як і повішена телефонна трубка, і я засунув Еріка до інших карт.

Однак, засинаючи, я подумав про військо Блейза там, внизу, і про те, як буде захищатися Ерік.

Йому буде нелегко.

6

Це місце називалося Авернус, і набране військо складалося не зовсім з людей. Я уважно оглянув їх на наступний ранок, йдучи слідом за Блейзом, який здійснював обхід.

Кожен з воїнів був семи футів зросту, з дуже червоною безволосою шкірою, котячими очима і Шестипалими руками і ногами. Їх сіро-блакитна форма була настільки легкою, що нагадувала шовк, хоча була виткана явно з іншого матеріалу. На поясі у кожного висіли дві короткі шаблі. Вуха у них були загострені, а пальці закінчувалися кігтями.

Клімат тут був теплий, кольори приємні для очей, і всі тут думали що ми — боги.

Блейз знайшов таке місце, де релігія говорила про братів-богів, схожих на нас, які воюють один з одним. Неминуче в їх міфології злий брат захоплював владу і намагався пригнічувати хороших молодших. І звичайно серед них побутувала легенда про Апокаліпсис, згідно якої самі вони будуть покликані битися на стороні добрих братів.

Моя рука була на чорній перев'язі, я оглядав військо і розмірковував про те, що скоро вони загинуть.

Перед одним воїном я зупинився і окинув його поглядом.

— Чи знаєш ти, хто такий Ерік?

— Князь Тьми.

Я заохочувально кивнув:

— Молодець!

Потім пішов далі.

Прогримів гарматний салют на честь мене і Блейза.

— Яка чисельність твоєї армії? запитав я.

— Приблизно п'ятдесят тисяч.

— Вітаю тебе, що йде на смерть, — перефразував я. — Ти не тільки не зможеш завоювати Амбер зі своїми п'ятдесятьма тисячами, тобі не вдасться довести їх навіть до підніжжя Колвіра. Смішно навіть думати виставити цих нещасних з їх іграшковими шаблями й гарматами проти безсмертного міста.