Аргонавти Всесвіту

Оглавление

136

Повторювалося те ж саме, що відбувалося під час польоту астроплана з Землі на Венеру, кали радіозв’язок з експедицією також надовго обривався через неподоланні космічні перешкоди. Але тепер становище було значно тривожнішим.

Тоді астроплан летів за найпростішим маршрутом, який був розроблений ще першими ентузіастами міжпланетних подорожей на початку нашого віку. То був час, коли польоти в світовий простір відбувалися хіба що в науково-фантастичних романах, а вчені, які виношували цю сміливу ідею в тиші своїх кабінетів, примушені були задовольнятися лише теоретичними розрахунками. Такі розрахунки дуже прислужилися в подальшому.

Напівеліптичний маршрут польоту Земля-Венера, наприклад, логічно витікав із взаємного розташування орбіт цих планет, ідея його була цілком правильною, як довели всі подальші перевірки. Міжпланетний корабель, вилетівши за цим маршрутом і встановивши правильний курс у Всесвіті, обов’язково мусив досягти Венери… І завадити йому, привести до іншої точки міжпланетного простору могла б тільки виключна, катастрофічна причина..

Зовсім іншою була картина тепер.

До споконвічної схеми і співвідношення небесних світил втрутилася нова сила — комета, яка пролітала крізь Сонячну систему. Астроплан, вилетівши з Венери, потрапляв до сфери її тяжіння і мусив описати в просторі складну криву яка кінець кінцем приведе його на Землю. Докладні розрахунки, проведені найновішими швидкісними електронними обчислювальними машинами, говорили саме так. Астрономи на підставі таких розрахунків розробили для експедиції академіка Риндіна нові строки вильоту з Венери і новий курс. Зрозуміло, як важливо було б тепер стежити за польотом астроплана за тим новим маршрутом!

Втім, через те, що міжпланетний корабель академіка Риндіна залишався невловимим навіть, для найпотужніших земних телескопів і радіолокаційних установок, астрономи могли б стежити за його польотом виключно за радіограмами з астроплана. Між тим, цей зв’язок обірвався, і тепер ніхто на Землі не знав про дійсне становище і місцеперебування корабля.

Грунтуючись на розрахунках, астрономи, певна річ, могли першого-ліпшого дня і першої-ліпшої секунди визначити на небесній карті ту точку, в якій мусив перебувати міжпланетний корабель. Але все це були тільки теоретичні розрахунки. І хоч би якими точними і переконливими вони були, все одно вони не могли замінити собою практичних відомостей, реальних повідомлень про долю живих людей, перших відважних посланців Землі в міжпланетний простір!

Людство хвилювалося з кожним днем більше. Астрономи не виходили з обсерваторій. Вони відривалися від телескопів лише для того, щоб у тисячний раз знову зануритися в перевірку обчислень, і припиняли обчислення тільки для того, щоб знову припасти до окулярів телескопів. Оператори провадили безперервні чергування біля радіолокаторів і найчутливіших радіоприймальних устроїв. Астроплан лишався невидимим і нечутним. Між тим, наближався вже час, коли можна було б сподіватися помітити його на небозводі у вигляді найдрібнішої виблискуючої іскорки, принаймні у найпотужніші земні телескопи Кримської і Кантонської обсерваторій.

І ще одне питання хвилювало Землю: де спуститься міжпланетний корабель? Московський і Пекінський інститути міжпланетних сполучень опублікували спільне комюніке, в якому говорилося, що місце спуску остаточно ще не визначено. Могли бути два варіанти.

Якщо академіку Риндіну вдасться загальмувати рух астроплана, спуск буде можливим на Азовському морі. Коли ж гальмування буде утруднене, тоді посадочна швидкість буде надто великою і для зниження доведеться обрати океанські простори. Все це з’ясується тоді, коли поновиться радіозв’язок з «Венерою-1», коли астроплан опиниться у безпосередній близькості до Землі.

Людство чекало…

І в цьому напруженому чеканні Землю наче блискавка облетіло перше повідомлення, передане потужною московською радіостанцією, яке сповіщало:

— Кримська обсерваторія виявила в просторі міжпланетний корабель «Венера-1»! Астроплан наближається до Землі! За обчисленнями обсерваторії — він через дванадцять днів зможе розпочати кругове гальмування, облітаючи Землю по еліпсах!

І на протязі всіх тих дванадцяти діб не було на земній кулі людини, яка не вдивлялася б ночами в зоряне небо, намагаючись відшукати там нову крихітну іскорку — корабель академіка Риндіна. Втім, природно, всі такі намагання були даремними, побачити астроплан неозброєним оком було неможливо. Це знали всі — і все ж таки наполегливо вдивлялися в небо: а може, пощастить помітити?..

Минали дні й ночі. Московське радіо передавало тепер короткі бюлетені:

— Міжпланетний корабель «Венера-1» наближається. Його можна спостерігати вже через звичайні телескопи!

— Від експедиції одержано першу після обриву радіозв’язку радіограму. Академік Риндін сповіщає, що екіпаж астроплана почуває себе добре. Ультразолоте вкриття інфрарадію від впливу космічного проміння цілком виправдало себе!

— Земні пости керування встановили контроль над двигунами астроплана. Академіку Риндіну лишається тепер тільки керувати під час спуску парашутним устроєм!

— Провідний астроном Кримської обсерваторії, доктор математичних наук Олена Костянтинівна Рижко, яка провадить постійні спостереження за рухом «Венери-1», висловлює припущення, що астроплан зможе погасити швидкість у достатній мірі для того, щоб знизитися на Азовському морі!

У цьому комюніке була одна особливість, зрозуміла всім: за наближенням міжпланетного корабля стежила з допомогою потужного телескопа матір тієї самої дівчини, яка несподівано появилася в астроплані. А хіба ж не про Галину Рижко було стільки безконечних розмов і сперечань з того самого моменту, коли на Землі стало відомо з радіограми академіка Риндіна про її появу, яка так вразила експедицію?..