|
Оценить:
|
Нетопир
2
— До завтра, — кинув Ендрю наостанку і покотив у своїй чортопхайці. Харрі опинився перед крикливою вивіскою «Готель Кресент», спина у нього затерпла, добовий ритм збився, і в цьому місті, де населення було не менше, ніж у всій Норвегії, він почувався страшенно самотнім. Поряд з назвою готелю стояли три зірочки. Поліцейське начальство в Осло не дуже піклувалося про зручності для своїх підлеглих. Але, врешті-решт, усе не так погано. Тут мають бути знижки для державних службовців і мешканців найменших номерів, подумав Харрі.
Він мав рацію.
2
Тасманійський диявол, клоун і шведка
Харрі обережно постукав у двері начальника Південного поліцейського округу Сіднея.
— Увійдіть, — прогриміло звідтіля.
Біля вікна позаду дубового письмового столу стояв дружелюбний здоровань з черевцем. З-під копиці волосся, що втратило вже свою колишню привабливість, стирчали кущасті брови, очі посміхалися.
— Харрі Ховлі з Норвегії, з Осло, сер.
— Сідай, Ховлі. Ще рано, а вигляд у тебе пожований. Часом, не навідувався до тутешніх хлопаків щодо наркотиків? — Ніл Маккормак від душі розсміявся.
— Це через різницю в часових поясах, — пояснив Харрі.— Сьогодні я прокинувся о четвертій ранку і вже не зміг заснути.
— Так-так, звичайно. Я пожартував, ото й усе. Знаєш, у нас тут кілька років тому десятьох поліцейських судили, у тому числі й за те, що вони приторговували наркотою, своїм же і продавали. А запідозрили їх через те, що дехто з них цілими днями був ось таким підозріло млявим. Узагалі-то з цим жарти кепські, — добродушно додав він, надіваючи окуляри і складаючи папери на столі. — Отже, тебе направили сюди, аби ти допоміг розслідувати вбивство Інґер Холтер, громадянки Норвегії, що працювала в Австралії. Волосся світле, риси обличчя привабливі — якщо вірити фотографіям. Двадцяти трьох років, так?
Харрі кивнув. Маккормак посерйознішав:
— Її знайшли рибалки на березі затоки Вотсонс, а конкретніше — в парку Ґеп. Вона була напівроздягнена; судячи з усього, її спочатку зґвалтували, потім мучили, але слідів сперми не виявлено. Потім під прикриттям ночі її перевезли в парк, де скинули зі скелі. — Його обличчя зморщилося. — Якби погода була гірша, тіло понесло б у море, але воно так і залишилося лежати серед каменів до наступного ранку. Сперми не залишилося, бо статеві органи були цілком вирізані, а море змило всі сліди. З цієї ж причини ми не змогли знайти відбитків пальців. Зате встановили приблизний час смерті… — Маккормак скинув окуляри і провів рукою по обличчю. — Але ми не знаємо, хто вбивця. І якого біса в цю справу лізеш ти, Ховлі?
Харрі зібрався був відповісти, але не встиг.
— Зрозуміло, ти хочеш спостерігати за ходом розслідування, поки ми не знайдемо цього покидька, а принагідно розповідати норвезькій пресі, як славно ми працюємо разом. Позаяк нам не хочеться зв’язуватися з норвезьким посольством і всім, що до нього стосується, доведеться з цим миритися, так що вважай своє перебування тут просто відпусткою і надішли кілька листівок своєї начальниці. До речі, як у неї справи?
— Та начебто нормально.
— Вона у вас що треба! І що вона сказала з приводу твоєї ролі?
— Те й сказала. Участь у розслідуванні…
— Чудово. Забудь. Тут правила інші. Перше: від цієї миті підкоряєшся мені, мені і тільки мені. Друге: ні у що не втручаєшся, якщо тільки я сам не попрошу. І третє: крок убік — і ти летиш додому першим же літаком.
Усе це говорилося з посмішкою, але суть була ясна: не сунься куди не просять, ти просто спостерігач. Треба було захопити з собою плавки і фотоапарат!
— Я чув, у Норвегії Інґер Холтер була свого роду телезнаменитість?
— Не така вже знаменитість, сер. Кілька років тому вона була телеведучою в молодіжній програмі. Але зараз її мало хто пам’ятає.
— До речі, мені говорили, що ваші газетярі зняли галас довкола цього вбивства. Норвезькі журналісти вже тут. Ми їм сказали все, що знаємо, — а це не так багато, так що їм незабаром стане нудно і вони від’їдуть додому. Про твій приїзд їх не повідомляли, у нас вистачає своїх людей, щоб няньчитися з ними, так що можеш про це забути.
— Дуже вдячний вам, сер. — Харрі справді був радий, що тепер не доведеться відбиватися від набридливих норвезьких репортерів.
— А тепер, Ховлі, поговорімо відверто. Від начальства мені відомо, що власті Сіднея хочуть, аби вбивство розкрили якнайшвидше. Звичайно, тут усе упирається в політику та економіку.
— В економіку?
— Підраховано, що безробіття в місті на кінець року перевалить за десять відсотків, на рахунку кожен цент, отриманий від туризму. На носі Олімпіада-2000, зростає потік туристів із Скандинавії. А вбивства, особливо нерозкриті, — погана реклама для міста. Тому ми стараємося з усієї сили: працює слідча група з чотирьох чоловік, які мають у своєму розпорядженні всі бази даних, технічний персонал, експертів-криміналістів. І так далі.
Маккормак дістав якийсь документ і, суплячись, переглянув його.
— Власне, ти повинен був працювати з Водкінсом, але якщо вже сам попросив дати тобі Кенсинґтона, я не бачу причин відмовляти.
— Сер, я не знаю…
— Кенсинґтон — непоганий хлопець. Мало хто з аборигенів доскакує таких висот.
— Чому?
Маккормак зітхнув:
— Ну, так воно вже виходить. Отже, Ховлі, коли що, пам’ятай про нашу розмову. Запитання є?
— Деякі формальності, сер. До старшого за званням тут заведено звертатися «сер», чи це занадто…
— Офіційно? Так, мабуть. Але мені подобається. Принаймні відчуваєш, що ти тут усе ще начальник. — Маккормак знову розреготався і на прощання міцно потис Харрі руку.
