Намір!

• Предыдущая
• 56/67
• Следующая

56

один смак…

пригадай

наказую собі

ПРИГАДАЙ!

11

МЛОСНІСТЬ ВІДСТУПАЄ. Крізь запітнілі вікна електрички я бачу Сколівські Бескиди, які димлять. Один смак.

Я пробую роздивитися крізь вікно щось іще, коли виявляю, що стою біля непрозорого вікна

(«Відкритого кафе»!)

(квартири Акопа!)

(хати в Мідних Буках!)

(Вагона-ресторану в поїзді на Ужгород!!!)

своєї кімнати в Хоботному.

Світ здається мені нематеріальним, ненадійним. Замість мене у цьому світі присутній спустошений привид, опудало на осінньому вітрі, від якого хочеться плакати.

Я пригадав – пригадав усе, що насправді трапилося з Гоцою Дралою, і зі мною, і з Юрою на прізвисько «Гагарін». Важкий камінь скотився мені з грудей, бо краще знання, ніж неміч.

Я добре змерз. На вулиці світало, а я стояв біля вікна в одних трусах, і мене колотило з холоду.

12

Одягнувся, пішов на кухню і розпалив пічку. У хаті повисли блакитні сутінки, замішані на запаху старої людини. Підігрів чайник, запарив собі кави з цикорію. Сів і задумався.

Як я міг жити раніше, не пам’ятаючи Гоци Драли? Не пам’ятаючи кафе, не пам’ятаючи самого себе – як я міг? Жив, як зомбі, не усвідомлюючи, де я, коли я.

Що було в моєму житті важливого, справжнього? З таким самим успіхом, я міг і взагалі не жити.

Кожна хвилина.

Кожна хвилина тепер як дарунок.

Жити на всі сили, жити на всі жили. Жити в Духові, діяти Духом. Щосекунди, зі всіх сил, до останнього віддиху намірятися повернути нескінченність, яка тут, поруч , на відстані руки.

Зі всіх сил Бути – тільки це щось може важити супроти холодної, німотної пітьми, яка рано чи пізно поглине кожного з нас.

Розділ X
Жити значить залишатися живим

1

Все, що можна зробити за життя, робиться зараз – або не робиться взагалі. Я пам’ятав, що зі мною може статися до сорока років, якщо не змінити нічого зараз. При «нормальному» способі життя до сороківки людина стає руїною, все ще переконуючи себе, що почувається більш-менш добре, бо щодня болить в іншому місці, а от завтра – о, завтра вона стане в шостій, піде на стадіон бігати, підтягуватися, обливатися водицею.

Все, що можна зробити за життя, робиться зараз. Або не робиться взагалі.

2

Я тримався за цю думку, і від неї поволі тверезішав. Перше, що я зробив – почав прокидатися, як усі в Хоботному, на світанку. Я змусив себе обливатися водою з криниці. Не знаю, чи це щось дає насправді, але знаю точно: якщо це робити наполегливо, життя зміниться.

3

Потрібно багато роботи. Багато фізичної роботи, щоби я відволікся на час від нав’язливих думок про тошнотворну нарізкупам’яті.

У кінці березня стояла суха погода, і я скопав город біля стайні. Його було небагато, може, пів-сотки. Для порівняння, куди більше місця займав сад. Викорчував старі кущі смородини і порічок. Вони вже років зо п’ять, як не цвіли. Викорчував старий аґрус. Склав корчі за хатою, а за два тижні, коли вони трохи підсохли, спалив їх разом з іншим лахміттям з гаражу.

Пішов у село до Ганкевичів, купив у них п’ять тачок гною. Розкинув, знову перекопав город.

4

Я спостерігав за собою зі сторони. У мені зросталися два «я». Одне – котре жило у бабці, інше, котре працювало у Львові. Я знову потрапив у точку розходження, у місяць березень, коли я приїхав у Хоботне. Я знову повторював роботу, вже раз зроблену. Знову думав думки, вже раз подумані. І я пригадував, що в тих думках, яких я думав тоді, вже ховалося знання своєї іншої частинки.

Я ніби йшов паралельною стежиною і спостерігав за собою зі сторони. У мене з’являлися спогади навіть про це спостереження.

5

Трохи було мороки із садом, я ніколи раніше не обрізав плодових дерев. Але наш сусід, старий мєнт Юрович, показав, як це робиться правильно. Продав мені вапна, ще й позичив щітку.

Побілив дерева. У саді було сім старих яблуньок, дві груші, вишні – стара і молода, і одна жовта черешня. А біля самого ґанку росла розлога алича. А в кутку – товстий горіх.

Обрізав малину, трохи її прорідив. За ті роки, що з бабою сиділи її доньки, нікому до города не було діла. І зрозуміло – свої ще не орані, роботи невпроворот.

На городі я розбив грядки. Порахував, що садити бульбу не виплатиться, дешевше купити. Посіяв моркву, петрушку. Трохи згодом, коли потепліло, садив кабачки – дуже хотів втушити їх зі сметаною.

Ще сіяв кріп, любисток, базилік, євшан-зілля (він же естрагон). Потім не зійшов тільки базилік, мабуть, заглибоко запорпав. Садив часник, цибульку. Ще сіяв ранню редиску – «Білу бурульку» і «Рубін», а при стежці, як мене вчили вдома, сіяв салат – кучерявий і звичайний.

Довго думав, що я забув посіяти важливого для харчування. Може, огірки? Але з оігрками завжди багато мороки. Спершу їх накривай плівкою, потім став їм тепличку, потім піди розбери, де бур’ян, а де проростки, ну їх в баню, я того не вмію. Тут, як у буддизмі, потрібна пряма передача практики. Треба було більше мамі допомагати.

7

Спиляв сухі гілки в саду, як навчив мене Юрович. Це була яблунька, гарне дерево для вогню, але що мені – шинок вудити не буду, шашлика теж не їм. Взяв і спалив усе. Воно гарно горіло. Був холодний квітневий вечір. Коли мене з ніг до голови огорнув теплий яблуневий дим, я збагнув, що нарешті зцілився , знову став собою, одним . Але тепер зовсім іншим собою. Многія знанія множать скорботу, а многія скорбі множать пізнанія. І так по спіралі, з нізвідки в нікуди.

Згадав, що добре мати ще кілька рослин. Кукурудзу, квасолю і біб. Індіанці Великих Рівнин завжди садили кукурудзу і квасолю разом, тоді рослини підтримують одне одного.

3

• Предыдущая
• 56/67
• Следующая