Скляне прокляття

Оглавление

— Мені розповідали, що нині ви надаєте деякі особливі послуги, герр Донхаузер?

Те, як він вимовив ім’я вченого, свідчило про його глибоку зневагу.

У їдальні запанувала тиша. Здавалося, всі напружено чекали цього моменту.

Гумбольдт перервав бесіду зі своєю сусідкою за столом і кинув швидкий погляд на товстуна. На його губах з’явилася хижа посмішка.

— Боюся, що ви користуєтеся помилковими даними, пане Валленберг.

— Ви справді так вважаєте?

— Саме так, пане. По-перше, моє ім’я — Карл Фрідріх фон Гумбольдт, і я ношу його вже досить давно. Александр фон Гумбольдт був моїм батьком, проте ви, гадаю, могли про це ще й не чути. Математичний факультет тим і славний, що його шановні професори завжди пасуть задніх.

Почулося хихикання.

Набряклі щоки Валленберга зробилися ще червонішими.

— Та ні, щось таке я вже чув, — відповів герр Валленберг, роздивляючись свої відполіровані нігті. — Однак дозвольте висловити сумнів у тому, що вісімдесятирічний чоловік міг стати батьком дитини. — Він вилив рештки вина з келиха собі в горлянку й зі стукотом поставив його на стіл. — А, до того ж, вважаю, що Александр фон Гумбольдт був більш гідною людиною, ніж ви, добродію.

Оскар затамував подих. Схоже, Валленберг навіть не здогадувався, на яку небезпеку наражається.

Однак, на його подив, Гумбольдт зовні здавався абсолютно незворушним. Так само усміхаючись, він промовив:

— Ви маєте рацію — саме таким він і був. Правду кажучи, порівняно з ним усі ми — просто шмаркачі. Стосовно ж вашого запитання можу запевнити: так, я справді пропоную свої послуги компаніям і приватним особам, якщо в них виникають незвичайні проблеми. Ми змогли розібратися уже в двох унікальних випадках, причому, результати цілковито задовольнили обидві сторони. А зараз ми працюємо ще з одним. Якщо ви, шановний, маєте якісь проблеми, я охоче допоможу вам із ними розібратися.

— Ні-ні, красно дякую, — Валленберг зневажливо змахнув рукою. — Співробітники мого факультету здатні самі впоратися зі своїми справами. До речі, я вважаю обурливим той факт, що нас тут змушують сидіти за одним столом із цією чорношкірою па…

Закінчити декану математичного факультету не вдалося. Він було підвівся зі свого стільця, але одразу гепнувся назад і вирячив очі, хапаючи ротом повітря, нібито вдавився риб’ячою кісткою.

— Пане декан? — Гертруда Беллхайм занепокоєно глянула на гостя. — Сподіваюся, з вами все гаразд?

— Я… — Валленберг не міг ані поворухнутися, ані дихнути.

Оскар нишком зиркнув на Елізу. Гаїтянка не зводила з товстуна своїх загадкових, темних як ніч очей. При цьому вона щось промовляла пошепки й торкалася пальцями до свого амулета.

Валленберг усе ж таки спробував закінчити свою промову, проте не зміг і лише розгублено похитав головою.

— Здається, я забув, що хотів сказати…

— Ви, мабуть, дещо захопилися випивкою, — зауважив Гумбольдт. — Повірте, з вашим підвищеним тиском це може бути небезпечним для здоров’я.

— Так-так, ваша правда, — Валленберг налив у склянку води й поспіхом випив. — Мені вже набагато краще, — додав він, відсапуючись. — Дякую. Даруйте, будь ласка, якщо я дозволив собі бути неввічливим. Власне, я лише хотів сказати, що бажаю вам успіхів у будь-яких ризикованих справах і завжди буду радий бачити вас на службі в нашому університеті.

— Від усього серця підтримую ваші слова! — вигукнула пані Беллхайм, приємно здивована тим, що бесіда так несподівано мирно закінчилася. Так само, як і всі присутні, вона побоювалася, що суперечка двох учених закінчиться зовсім інакше. — А зараз я пропоную всім вийти з-за столу й випити склянку пуншу в салоні. Там ми продовжимо вечірку — на вас іще чекають музика і танці.

Вона підвелася й плеснула в долоні. Слуги допомогли гостям підвестися. Це було досить своєчасним, оскільки деякі з них уже навряд чи змогли б обійтися без сторонньої допомоги.

Коли в їдальні майже нікого не залишилося, Оскар запитав:

— Зізнайся, це ти зробила, Елізо?

— Про що ти, хлопче?

Оскар кивнув на товстуна з бакенбардами, котрий у салоні саме наливав пунш у свій келих.

— Розумію, — гаїтянка лукаво усміхнулася. — Маленьке чаклунство. На моїй батьківщині це звичайна річ, на яку ніхто не звертає уваги.

— Ти це дуже гарно все влаштувала, — прошепотів Гумбольдт. — Хтозна, як би я викрутився зі справи, коли б цей йолоп і далі так розпатякував. — Він нахилився й поцілував чорні блискучі кучерики на маківці в Елізи. — Як справи, люба? Хочеш, потанцюємо?

— Хвалити Бога, згадав! А я вже думала, що ти ніколи про це не запитаєш. — Еліза простягнула руку своєму близькому другові, й під звуки вальсу вони рушили до сусідньої кімнати.

10

Лише о пів на дванадцяту Оскар відчув утому. Йому й на думку не спадало, що танцювальна частина вечірки може бути такою приємною. Він був не дуже вправним танцюристом, проте Шарлотта виявилася напрочуд поблажливою партнеркою і майже не скаржилася, коли він наступав їй на ногу або збивався з такту.

— Здається, ви удвох зовсім непогано почуваєтеся, — усміхнулася Еліза. — Глядіть, щоб голова не запаморочилася.

— Мені здається, що Шарлотта взагалі ніколи не втомлюється, — промовив Оскар, відсапуючи. — Стосовно себе я завжди був упевнений, та бачу, що до неї мені ще далеко!

Він поглянув на кузину, котра саме витанцьовувала мазурку з якимсь поважним літнім паном.

— Звісно, танці танцями, — зауважив Гумбольдт, — але я б хотів, щоб ти все ж зосередився на нашій справі.