Палац Посейдона

Оглавление

— Тут перебуває той, хто зуміє точніше, ніж я, відповісти вам на всі найскладніші запитання.

Оскар заглянув усередину. В контейнері він побачив величезний прозорий куб, що складався з безлічі окремих чарунок, у яких вирувала зеленкувата рідина. Стрижні зі сріблястого металу час від часу занурювалися в рідину, і та починала стрімко випаровуватися. В повітрі стояв жахливий сморід хімічних реактивів. Оскар був такий вражений фантастичним виглядом пристрою, що не одразу помітив невелику фігуру в кутку приміщення. Лише коли вона поворухнулася, він звернув на неї увагу.

Ця істота мала руки, ноги і кубічної форми голову, на лицьовому боці якої було видно ротовий отвір і два вузенькі світні ока. І все це диво було виготовлене з полірованої сталі. Людиною це створіння явно не було — скоріше, її механічною подобою, роботом.

Робот зробив кілька кроків їм назустріч, обернув голову і скинув угору металеву руку. Із отвору на його обличчі почулося ледве чутне потріскування.

— Він хоче вас привітати. — Можливість продемонструвати своє творіння приносила винахіднику ні з чим не зрівняне задоволення. Людська істота зробила кілька кроків і знову здійняла руку. Вілма пискнула і притиснулася до коліна Гумбольдта, а потім почала обурено кричати й вищати.

— Хто це? — вражено запитав Оскар.

— Герон, — відповів Тесла. — Програмований багатофункціональний робот, котрий допомагає нам у дослідженнях. Я назвав його на честь грецького вченого й філософа Герона Александрійського, котрий одним із перших почав створювати механічні прилади, що нагадували живих істот. Я використовую цього робота повсюди, де живим робітникам може загрожувати серйозна небезпека. Він виявився на диво надійним і точним, до того ж, небалакучим — краще, ніж будь-хто, вміє зберігати таємниці. Тож кращого асистента годі й шукати. — Тесла усміхнувся. — Героне, досить уже вітати наших гостей! Вони, певно ж, тебе помітили й належним чином оцінили!

Робот опустив руку й заходився поважно крокувати навколо групи людей, причому його очі, або те, що їх замінювало, чомусь раз у раз дивилися на Вілму. Здавалося, в них світиться недовіра.

Приблизно те ж саме відчувала й ківі стосовно металевої людини. Вона залишила Гумбольдта й почала несамовито гасати навколо Герона, тримаючись, проте, на безпечній, із її погляду, відстані. Коли робот на мить відвернувся, Вілма підскочила до нього і щосили дзьобнула металеву ногу. На голові робота одразу ж спалахнула попереджувальна червона лампочка. Пролунав пронизливий свист.

— Негайно припини, Героне! — гукнув до нього Тесла і присів навпочіпки перед своїм механічним помічником. — Нічого особливого не сталося, й ти не повинен ображатися на птаха. Ані він, ані наші гості ніколи не бачили нічого схожого.

Винахідник відкрив кришку на спині свого асистента і клацнув перемикачем. Наразі рухи робота вповільнилися, світло в його очах згасло, а голова впала на груди. Тесла озброївся викруткою і буквально за кілька секунд відкрутив голову Герона. Потім він вийняв сталеві щитки на грудях, за якими було розташовано якийсь дуже складний механізм, і обернувся до гостей із загадковою усмішкою на губах.

— Ви хотіли знати, над чим працювали ми з Ліваносом? Ось воно. Підійдіть ближче, прошу вас, — це цілком безпечно.

Гумбольдт із напруженою увагою розглядав фантастичне переплетення дротів і деталей невідомого призначення, які щільно заповнювали «грудну клітку» робота.

— Що це таке?

— Аналітична машина. Багаторазово ускладнений і вдосконалений варіант механічної диференційної машини, що використовується для обчислення значень математичних функцій.

— Аналітична машина… — Гумбольдт потер підборіддя. — Отже, ви використовуєте її як електронний мозок?

— Саме так. Старовинні диференційні машини були надто важкими й малоефективними. До того ж, інформацію в них доводилося вводити з допомогою паперових перфокарт. Проте разом із Ліваносом ми здійснили величезний крок уперед у цій галузі. А сам він пішов іще далі, вже самотужки, без мене. Тож якими були результати його досліджень і чого він врешті-решт досяг, я не знаю. Як не знаю й того, що саме він мав на меті.

— Гм… — Гумбольдт напружено міркував. Зовні він здавався цілком спокійним, та вже хто-хто, а Оскар чудово знав, яка величезна робота здійснюється в цю мить у голові вченого. І відбувається це майже так само, або схоже на те, як і в аналітичній машині, що керує маленьким роботом Героном. Справді дивовижно!

За кілька секунд Гумбольдт зітхнув і неохоче виринув із океану власних думок. На його обличчі вигравала задоволена посмішка.

— Субмарина… — промовив він. — Ось що нам потрібно! Підводний човен, тільки й усього.

16

Півгодини потому аудієнцію у Нікола Тесла було завершено — гостям дали зрозуміти, що господарю необхідно продовжувати підготовку до завтрашнього експерименту. Крім того, сам Гумбольдт чомусь надзвичайно розхвилювався. Що могло слугувати причиною зміни його настрою, Оскар не розумів — сам по собі підйом на Ейфелеву вежу та зустріч із видатним винахідником були дуже цікавими, проте юнак гадав, що від них не було ніякої користі.

Поки вони спускалися вниз, пересідаючи з ліфта на ліфт, думки Оскара оберталися навколо маленького робота-асистента Тесла. І чим більше він міркував про Герона, тим менше розумів його справжнє призначення.

— Іграшка, — бурмотів він стиха. — Просто електрична іграшка… Такій людині, як Тесла, не слід було б відволікатися на подібну дурню…