Палац Посейдона

Оглавление

Норвежець натиснув іще.

— Годі вже гратися! — гукнув Гумбольдт, вихоплюючи рапіру. — Ви підете з нами!

Він схопив Норвежця за лікоть, але тієї ж миті в коридорі почувся розмірений гуркіт. Потім щось клацнуло, і двері відчинилися. До приміщення бранців увірвалися Каліостро та роботи-охоронці, які весь час супроводжували свого хазяїна. Побачивши рапіру в руках Гумбольдта, мажордом скомандував:

— Ану приберіть руки від цієї людини! Вона перебуває під моїм захистом.

Гумбольдт миттєво сховав клинок. Роботи відтіснили його вбік і утворили щільне коло, ніби захищаючи найманця від нападу.

На обличчі Клемана з’явилася вдоволена посмішка.

— Ви ж чудово розумієте, що я не маю ніякого бажання довіку залишатися під водою. Тож я вигадав щось ліпше для себе і вжив заходів для свого звільнення.

Обличчя Гумбольдта спотворила лють.

— На додачу до всього, ви ще й зрадили нас!

— Я лише докладно поінформував Каліостро про ваші плани. Він не дуже зрадів, почувши, що ви маєте намір вивести з ладу життєво важливі комунікації міста і втекти.

— Негідник! Ви підслуховували!

Клеман знизав плечима.

— За це я отримаю свободу. Вже завтра я буду на шляху до Афін. А ви залишитеся тут назавжди. Шкода, що мені не можна бути присутнім на екзекуції, яку вигадав для вас Каліостро. — Він по-блюзнірському вклонився. — Пані та панове, гарного вам відпочинку!

Та цієї миті сталося таке, чого ніхто не чекав. Іполіт Рембо, який досі мовчки стояв позаду Гумбольдта, ніби прокинувшись від сну, з лютим вигуком проскочив попід ногами роботів, випростався, а наступної миті його кулак врізався у щелепу вбивці. Ані сам Норвежець, ані механічні охоронці не встигли відреагувати. Клеман похитнувся і схопився за щоку, а Рембо одразу ж завдав негідникові ще одного удару, перш ніж один із дронів устиг схопити його за руку й підняти в повітря. Інженер відчайдушно опирався, ніби муха, що потрапила в павутиння.

— Тату, ні! — Океанія кинулася до батька і спробувала звільнити його із залізних пальців машини. Із байдужим виглядом робот відкинув її вбік. Матроси обурилися. Хоча вони не дуже любили Рембо і його дочку, але ж залишалися французами.

Почалася бійка, в якій несподівано з’ясувалося, що матроси спритніші за металевих велетів. Гумбольдт і його супутники відтягли Рембо разом із дочкою на безпечну відстань, а потім і самі втрутилися в бійку. Каліостро і його дрони спочатку були приголомшені таким натиском, проте незабаром далися взнаки переваги потужних механізмів.

Дедалі більше матросів залишалося лежати на підлозі, й незабаром непідготовлена атака завершилася невдачею. Перемога була за дронами. Серед людей, які врятувалися з «Каліпсо», не було жодного, хто б не отримав якихось травм і поранень.

Дісталося й Каліостро. Його окуляри розбилися, шкіряне пальто луснуло по швах. Те, що було під ним, примусило Оскара здригнутися — замість тіла там містилася безліч дротів, шлангів і металевих з’єднань, переплетених із людськими м’язами та судинами. Деякі трубки розірвалися, й із них із шипінням виривалася пара.

Ким би не був Каліостро, та з першого ж погляду на це страхіття можна було зрозуміти, що це не людина.

Щойно мажордом помітив, що його нутрощі вивернулися назовні, як одразу загорнувся в пошматоване пальто і прожогом кинувся до дверей.

— Ви ще гірко пошкодуєте про це, — проскреготів він на ходу, більше не приховуючи ненависті. — Потворні мавпи, не варті того, щоб із вами морочитися! Вашу асиміляцію призначено на завтра. О сьомій ранку я прийду по вас. А відтак насолоджуйтеся своїми останніми годинами в якості людей!

Із цими словами він зник за дверима разом зі своїми роботами. Загримів зовнішній засув.

51

Гумбольдт одразу ж припав вухом до дверей. Потім кивнув і обернувся до матросів.

— Ми маємо відчинити ці двері, і якнайшвидше. Пошукайте щось важке, чим би ми могли їх протаранити. Згодиться будь-яка велика залізяка.

— А як бути зі сторожею? — запитав Оскар.

— Вони пішли, всі до одного, — відповів учений. — Я встиг полічити їхні кроки. Слід поквапитися!

Океанія і Рембо перекладали матросам розпорядження Гумбольдта.

За кілька хвилин вони повернулися, тримаючи в руках важелезний диван із кутими ніжками. Він був таким великим, що шестеро чоловіків ледве могли впоратися з ним. Попереду крокував здоровань Серж Бутон. Раму дивана було виготовлено із з’єднаних попарно залізних труб, які додатково кріпилися з боків.

Оскар, однак, засумнівався, а чи вистачить навіть цієї ваги, щоб вибити двері, проте вирішив не нагадувати про це. Двері були завтовшки близько чотирьох сантиметрів, не враховуючи гідроізоляції, — на випадок, якщо вода прорветься під купол. Зараз вони перебували на глибині близько двохсот метрів, а це означало, що двері мають витримувати тиск у двадцять тонн на квадратний метр. Навряд чи удасться впоратися з таким панциром із допомогою якогось там дивана.

Гумбольдт скинув руку, долічив до трьох і опустив її різко, наче меч.

— Уперед!

Чоловіки щосили вдарили важкою рамою у двері. По всіх кімнатах розлігся оглушливий гуркіт. Потім моряки відступили, а Гумбольдт оглянув двері, на яких з’явилася невелика вм’ятина.

— Іще! — проричав дослідник. — Треба бити трохи вище — туди, де ззовні розташований засув. Нумо ще!

Матроси розігналися і знову зі страшною силою врізалися в перешкоду. Удар був такої сили, що їм не вдалося втримати сталеву раму, й вона зі страшним гуркотом упала на підлогу.