Палац Посейдона

• Предыдущая
• 61/106
• Следующая

61

Клеман запитально скинув брови вгору.

— Ви вважаєте, диявол займається плануванням своїх дій?

— Я в цьому просто переконана.

— Я, звісно, дуже поважаю вашу думку, мадам, проте зважте — ми зараз на глибині кількох десятків метрів під поверхнею води, а навколо на десятки миль не знайти нікого, хто міг би нам допомогти. Це кінець, розумієте? І нічого тут не вдієш, на жаль.

Тон, яким механік вимовив ці слова, примусив ІІІарлотту здригнутися. Вона ще міцніше притулила Вілму до грудей.

Цієї миті від ілюмінатора у правому борті підводної рубки почувся вигук:

— Мерщій усі сюди! Дивіться — там світло!

Клеман підвів голову.

— Що там?

— Не розумію, що це може бути?..

Матрос, який стояв біля ілюмінатора, вказував кудись униз, у глибину. При цьому на його обличчі відбився страшенний жах, ніби він побачив примару.

Шарлотта залишила Вілму й поспішила за механіком. А наступної хвилини побачила те, що так вразило бідолашного матроса. На тому місці, куди поринала «Каліпсо», простягалася широка донна розпадина, дно якої було всіяне незчисленними світними точками. І чим довше вона дивилася, тим більше ставало таємничих вогників. Вдалині мерехтіла неясна багряна заграва. Морське дно звідси виглядало, неначе скриня, вщент заповнена блискучим коштовним камінням.

Проте ще більш приголомшливим було те, що всі ці світні точки стрімко пересувалися.

34

Вигляд корабля, що тонув, водночас і лякав, і заворожував. Підсвічена знизу червонястими відблисками, обшивка «Каліпсо» здавалася розжареною. Ніс, борти і корма корабля були ніби охоплені язиками полум’я. І поки судно повільно зникало в мороці морських глибин, четверо шукачів пригод, ув’язнені у кабіні батисфери, не могли відвести очей від цієї величної та сумної, як давньогрецька трагедія, вистави.

Оскар мимоволі згадав Тартар, міфічну безодню, що відділяла світ живих від царства мертвих. Безодню, що була оточена потрійним шаром мороку, біля входу до якої душі небіжчиків, які почали свій шлях у вічність, зустрічає триголовий пес Цербер, охоронець нижнього світу. Ніхто з тих, хто потрапляв до Тартару, ніколи звідти не повертався, навіть якщо він був рівним до богів.

Ніби уві сні, Оскар стежив за тим, як «Каліпсо» зникає в розпадині морського дна. Величезні сталеві кінцівки, що обкрутилися навколо її корпуса, невідворотно тягли корабель у підводну могилу. Здавалося, механічне чудовисько точно знає, де розташований кінцевий пункт його подорожі: біля джерела дивного світла.

Ось зникла носова частина, потім корма з гвинтом і кермом. На якусь мить стало видно місток, щогли й високий димар, та незабаром і вони зникли з очей. Корабель поринув у глибоку морську розпадину.

Четверо в «Наутілусі» затамували подих.

— От дідько! — мимоволі вирвалося у Рембо. — Але чому ж капітан не відвів корабель у безпечну зону, згідно з інструкціями, які він отримав? Хто тепер витягне нас звідси?

— Можливо, він не міг діяти інакше, — заперечив Гумбольдт. — Датчик сонара перебував на батисфері, і прилад не міг завчасно попередити їх про небезпеку.

— Але ж побачити її він міг! Цей об’єкт не такий уже й великий, і світло, що виходить від нього, можна помітити за кілька миль. Яким же треба бути йолопом, щоб не дати негайно ж повний хід!

Рембо розлючено стиснув кулаки.

— Можливо, обставини склалися так, що капітан не одразу зрозумів, що перед ним супротивник, — втрутився Оскар. — Пам’ятаєте, що розповідав Фогіацис? Ця тварюка здатна імітувати маяки, збиваючи з пантелику мореплавців. Наш капітан потрапив у ту ж саму пастку, що й усі інші.

— Цілком імовірно, — сказав Гумбольдт. — Та для них, гадаю, ще не все втрачене. Я помітив світло в ілюмінаторах рубки сонара. Можливо, там сховалися ті, кому вдалося вижити після атаки на судно. Я звелів Шарлотті й Елізі в разі нападу вчинити саме так. Якщо їм пощастить, вони зможуть протриматися досить довго. Можливо, аж доти, поки ми не зможемо прийти їм на допомогу.

— Ми? На допомогу? Що ви хочете цим сказати?

— Тільки те, що нам уже час починати діяти.

На обличчі Рембо було написано цілковиту розгубленість.

— Ви хочете залишити батисферу?

— А ви маєте якісь інші пропозиції? Ми маємо виручати наших людей. На борту «Каліпсо» достатньо скафандрів і балонів із киснем, щоб вони могли піднятися на поверхню. Ми проберемося на судно, відкриємо трюм і доправимо все необхідне обладнання до рубки сонара. І тоді залишиться лише Богу молитися, щоб водолазних костюмів вистачило на всіх.

— Він має рацію, тату. — Океанія обняла батька. — Ми маємо спробувати.

— Але температура води складає всього чотири градуси, — не вгавав інженер. — До розпадини не менше, ніж півкілометра. Як ви хочете це здійснити?

— Весь час рухаючись і не гаючи марно ані секунди, — відказав Гумбольдт. — Підводьтеся, Іполіте, надихніться, прошу вас. Це ж єдиний шанс для нас і для них!

Рембо зміряв ученого швидким поглядом поверх окулярів.

— Але ж ви розумієте, що ми повинні, так би мовити, зіграти без репетицій? Повернення виявиться неможливим, адже для того, щоб вибратися з батисфери, кабіну доведеться затопити.

Гумбольдт кивнув.

— Ну що ж… — Інженер зітхнув. — Але знайте — вся відповідальність ляже на вас, Карл Фрідріх.

— Можете нацькувати на мене всіх ваших адвокатів, якщо мій план виявиться невдалим.

Рембо здивовано втупився у Гумбольдта, і обидва розреготалися.

— Чудова думка, мсьє! — вигукнув інженер. — Нагадайте мені про це, коли ми з вами опинимося в пеклі.

3

• Предыдущая
• 61/106
• Следующая