Дев'ять Принців Амбера

• Предыдущая
• 12/58
• Следующая

12

Звичайно, нічого подібного у мене і в думках не було, але я був радий, що вона так думає.

Так я відчував себе безпечніше.

4

Безпечніше я відчував себе хвилини три, не більше.

Я встиг до вхідних дверей раніше Кармели і відчинив їх.

Він ввалився в кімнату і негайно замкнув за собою двері, закривши на гачок. Під блакитними очима зібралися зморшки, на ньому не було плаща-накидки і обтягуючої шкіряної куртки. Йому давно слід було поголитися, і він одягнений був у неабияк пом'ятий вовняний костюм. Через руку було перекинуто легке габардинове напівпальто; на ногах шкіряні туфлі. Але це все ж був Рендом — той самий, якого я бачив на карті, тільки його усміхнений рот виглядав втомленим, а під нігтями була грязюка.

— Корвін! — Він обійняв мене.

Я стиснув його плечі.

— Ти виглядаєш так, що чарка-друга тобі не завадить, — сказав я.

— Так. Так. Але… — Погодився він, і я підштовхнув її до бібліотеки.

Хвилини через три, сівши з сигаретою в одній руці й чаркою віскі в інший, він сказав:

— Вони за мною женуться. Скоро будуть тут.

Флора скрикнула, але ми не звернули на неї ніякої уваги.

— Хто? — Запитав я.

— З інших Відображеннь, — відповів він. Поняття не маю, ні хто вони, ні хто їх послав. Їх четверо чи п'ятеро, а може і шестеро. Вони були зі мною в літаку. Я зафрахтував літак. Це сталося неподалік від Денвера. Я кілька разів змінював напрямок польоту, щоб збити їх з курсу, але це не допомогло, а мені не хотілося занадто ухилятися в бік. Я позбувся них в Манхеттені, але це питання часу. Думаю, що скоро вони з'являться сюди.

— І ти не знаєш, хто їх послав?

Він коротко посміхнувся.

— Хто, крім когось з нашої сімейки? Можливо, Блейз, можливо, Джуліан, а може, і Каїн. Можливо навіть ти, щоб загнати мене сюди. Хоча я сподіваюся, що це не так. Адже це був не ти?

— Боюся, що ні, — відповів я. — І наскільки це серйозно?

Він знизав плечима.

— Якби їх було всього двоє-троє, я б спробував влаштувати засідку. Але їх надто багато.

Він був невеликого зросту — приблизно п'ять футів шість дюймів, і важив не більше ста тридцяти фунтів. Але коли він говорив, що міг би впоратися з трьома громилами, він не жартував. Раптово я подумав про те, наскільки я сам фізично сильний, раз вже я був його братом. Я відчував себе досить сильним і знав, що можу зустрітися в поєдинку з будь-якою людиною, не особливо турбуючись за себе. Так наскільки ж я був сильний?

Тут до мене дійшло, що скоро випаде чудова можливість це з'ясувати.

У вхідні двері голосно постукали.

— Що будемо робити? — Запитала Флора.

Рендом розсміявся, розв'язав краватку, кинувши її на стіл поверх свого напівпальто. Потім він зняв піджак і оглянув кімнату. Затримавши погляд на шаблі, він в ту ж секунду кинувся до стіни і схопився за руків'я. Я відчув у кишені тяжкість пістолета і зняв його з запобіжника.

— Робити? — Запитав Рендом. — Існує ймовірність того, що вони проберуться в будинок. А отже, вони будуть тут. Коли ти останній раз билася, сестричка?

— Занадто давно, — відповіла вона.

— Тоді постарайся швиденько згадати, як ти це робила, тому що часу залишилося зовсім мало. Їх хтось направляє, за це я ручаюсь. Але нас троє, а їх всього шестеро. Так що особливо можна не турбуватися.

— Ми не знаємо, хто вони.

— Яка різниця?

— Ніякої, — вставив я. — Може, мені піти і відкрити двері?

Обидва вони ледь помітно здригнулися.

— Це байдуже, краще почекати тут.

— Я можу подзвонити в поліцію, — запропонував я.

Обидва розсміялися, майже істерично.

— Або покликати Еріка, — сказав я раптово, дивлячись на неї.

Але вона заперечливо похитала головою.

— У нас просто немає на це часу. Звичайно, можна взяти його карту, але до того моменту, коли він зможе відповісти — це якщо він ВИРІШИТЬ відповісти — буде занадто пізно.

— До того ж, це може бути його рук справа, — пробурмотів Рендом.

— Сумніваюся, — відповіла вона. — Сильно сумніваюся. Це зовсім не в його дусі.

— Вірно, — додав і я, просто, щоб щось сказати і заодно показати їм, що я розбираюся в ситуації нітрохи не гірше.

У двері ще раз постукали, на цей раз значно сильніше.

— Послухай, а Кармела не відкриє? — Запитав я, мимоволі здригнувшись від цієї думки.

Флора заперечливо похитала головою.

— Думаю, ні.

— Але ж ви обидві не знаєте, з чим нам доведеться зіткнутися, — закричав Рендом і раптово вибіг з кімнати.

Я пішов за ним уздовж по коридору в передпокій, і ми всигли якраз вчасно, щоб зупинити Кармелу, що збиралася відкрити двері.

Ми відіслали її в свою кімнату, наказавши замкнутися на засувку, і Рендом зауважив:

— Вагомий доказ сили того, хто все це придумав. Як ти вважаєш, що з цього вийде, Корвін?

Я знизав плечима.

— Сказав би, якщо б знав. Але не турбуйся, зараз ми разом, що б там не було. Відійди-но!

І я відкрив двері.

Перший громила спробував увійти в кімнату і просто відпіхнути мене в сторону, але жорсткий удар ліктем відштовхнув його.

Їх було шестеро.

— Що вам потрібно? — Ввічливо поцікавився я.

Замість відповіді мені показали пістолет.

Різким ударом закривши двері, я наклав гачок.

— Так, це вони. Але звідки мені знати, що це не який-небудь із твоїх трюків, Рендом?

— Знати ти цього не можеш, але я дорого дав би, щоб твої слова були правдою. Виглядають вони досить непривабливо.

3

• Предыдущая
• 12/58
• Следующая