Шхуна «Колумб»

Оглавление

103

XII. СЛЬОЗИ МЕРЦЯ

Пароплав міг налетіти на шлюпку і зім'яти її, а разом ударити по шхуні, але капітан «Каймана» в присутності есмінця на це не зважився. Пароплав почав відходити ліворуч, зменшуючи швидкість. Це він робив навмисне, щоб мати змогу спостерігати дальші події.

Шлюпка ще не підійшла до «Колумба», як на його борту тріснув револьверний постріл. Командир піратського підводного човна розрядив револьвер, пустивши останню кулю собі в голову. Пірат стріляв так, щоб упасти за борт і потонути разом з компрометуючими документами в себе на грудях.

Пірат упав у море, розбивши спиною воду. Ту ж мить почувся ще один сплеск, юнга стрибнув за борт униз головою. Вода зрівнялася над ним. Командир шлюпки подумав, що хлопець одурів від радості, або боїться бути застреленим останнім загарбником. Того останнього вони мусили взяти хоч би там що! Шлюпка миттю стала поруч «Колумба», а двоє червонофлотців, переплигнувши на шхуну, крикнули:

— Здавайся!

Анч не опирався. Він сів на лаву і сидів непорушно, ждучи, коли до нього підійдуть і накажуть, що робити. Його вмить обшукали, але ні зброї, ні документів не було. Все це вже опинилося в морі. Один червонофлотець залишився біля Анча, а другий звернув увагу на Левка.

Із шлюпки на шхуну перескакували інші. Командир оглядав навколо море. Його хвилювало те, що хлопець так довго не випливає на поверхню.

Минуло принаймні більше як хвилина, поки з води показалася голова юнги. Він важко одсапувався. Здавалося, щось заважало йому пливти і тягло під воду. Хлопець знов занурився, але тепер лише на кілька секунд і, виринувши, кликав на допомогу. Коли Марко стрибав у море, на шлюпці не встигли роздивитися, що в нього спутані ноги, а саме через це йому дуже важко було пливти. Та коли б лише це, то такому плавцеві, як він, було б байдуже. Справа в тім, що руки Маркові теж були чимось зайняті. Скоро старший лейтенант догадався: Марко, пірнувши за піратом-самогубцем, впіймав його і тепер держить під водою. Справді так воно й було.

Червонофлотців довго ждати не довелося: вони враз підвели до Марка шлюпку. Тільки тепер, коли майже все скінчилося, Марко відчув слабість. Він попросив розв'язати або порозрізувати його пута.

— Здорово вони тебе! — сказав старший лейтенант, співчутливо дивлячись на зв'язані Маркові ноги.

Тільки звільнившись од пут, хлопець одразу нахилився над трупом, розстібнув на ньому куртку і з-за пазухи дістав пачку паперів. Документи, які пірат хотів знищити назавжди, не встигли навіть намокнути. Старший лейтенант захоплено дивився на юнгу, зрозумівши, чому той кидався в воду та для чого виволік відтіля мерця. З шхуни за поведінкою юнги стежив Анч, і, здавалося, ще ніколи шпигун не відчував такої безсилої злості.

З палуби «Каймана» теж спостерігали за подіями на шхуні та за шлюпкою. Пароплав повільно одходив. Раптом Марко скочив із шлюпки на борт «Колумба» і, піднявшись, щоб його краще бачили, розчепірив пальці і витяг довгого носа в напрямі пароплава. На кормі «Каймана» юнга впізнав колишнього підозрілого знайомого — «одноокого», з яким колумбівці зустрічались у кавказькому ресторані. Пароплав віддалявся. «Старший помічник капітана» намагався не дивитись на Марка. Востаннє він бачив лише Анча, якого ждала незавидна доля, і, мабуть, з жахом думав, що і йому самому неминуче доведеться колись опинитися в такому становищі.

На шхуні червонофлотці допомогли очуняти Левкові, і він сидів на лавочці, терпляче дожидаючись, поки йому кінчать забинтовувати голову.

— Як ви нас розшукали? — питав він. — А головне, відкіля дізналися, що «Колумб» захоплено?

— Дівчинка сповістила про це, а потім літак знайшов.

— Яка дівчинка?

— Та та, що з вами на шхуні була. Як її… Обережно, що це з вами? Спокійно, спокійно, я ж перев'язую!..

— Яся! Яся! Так? — скочив з свого місця Левко.

— Здається, Яся, тільки не сіпайтесь, поки перев'язую.

Есмінець уже зупинився, зробив поворот і повільним ходом повертався до шхуни. Тим часом на «Колумбі» червонофлотці пробували відчинити двері в рубку, де мали бути мертвий Андрій та важкопоранений шкіпер.

Майже одночасно з цим над «Колумбом» стих гуркіт літака, і «Розвідувач риби» зробив посадку, біжачи по хвилях до шхуни та намагаючись випередити есмінець. Бариль і Петимко вигукували з літака привітання колумбівцям. Юнга відповідав льотчикам і червонофлотцям, що стерновий Андрій, на його думку, живий.

У двері рубки посипались гучні удари замість попередніх тихих і обережних. Але вони залишались замкненими. Стукали в ілюмінатор, гукали, але ніхто їм нічим не відповів. До шхуни вже підійшов есмінець і став борт до борту. Почулися радісні крики. Мати кликала Марка. Дід Махтей з сяючими очима піднявся на командирський місток. Семен Іванович обняв його і сказав:

— Нема за що, нема за що… Кому ми повинні дякувати, так це старшому механікові, — і наказав провести старого моряка до Абдулаєва.

Старший механік запевнив діда, що треба дякувати штурманові, бо якби він не зробив обчислень, то есмінець і не пішов би таким ходом. Штурман послав діда до комісара, запевняючи, що все залежало від того. Комісар же запевняв, що все залежало від усіх бійців корабля, та й від самого діда Махтея, що перший повідомив про «Колумб». Дід Махтей збентежився і, нарешті, догадався, що мусить подякувати Ясі. І він пішов її шукати.

Але Ясі на есмінці вже не було. Вона сплигнула на палубу шхуни і кинулась до Левка, щоб узнати, чи живий він, чи важко поранений. Левко схопив її і високо підняв у повітрі. Він не вірив своїм очам. Адже напевне знав, що дівчинка пішла на дно, постріляна піратами. А ось вона перед ним, в його руках, і, головне, не хтось інший, а саме вона повідомила про захоплення «Колумба».