Шхуна «Колумб»

Оглавление

114

Нарешті, Антон стих. Кілька хвилин з його каюти не чути було ні найменшого звуку. Здавалося, поранений вмер. Люда закам'яніло стояла в дверях своєї каюти, переступивши однією ногою комінгс до центрального поста. Та ось почулося шарудіння, наче десь близько крадькома йшов пацюк.

В темряві, з надзвичайною обережністю, з своєї каюти вибирався божевільний, охоплений бажанням примусити дочку професора Ананьєва розповісти секрети батька.

Люда швидко вскочила в свою каюту і зачинила двері. Лише вона посунула засув, як Антон з усієї сили наліг на двері. Почувся стукіт, а потім стогін. Божевільний вразив свої рани і впав у центральному посту під дверима, що вели до командирської каюти.

Люда сіла на стілець, одкинулась на спинку і з жахом думала про своє становище. Більшість повітря залишалася божевільному. Трохи пізніше помацала на годиннику стрілки, вгадуючи, що вони показують. Вже минула ніч, годинник показував десяту годину ранку.

Люда пройшла до ліжка і в розпачі впала на нього.

Вона остаточно втрачала надію.

VII. ВОДОЛАЗ ІДЕ НА ГЛИБИНУ

На місце, де сталася аварія підводного човна, «Буревісник» прийшов уночі. З Лебединого острова взяли батони з гелієм, частину балонів з уже виготовленою газовою сумішшю для водолазів, а також запросили професора Ананьєва і двох молодих хіміків, які мусили на борту есмінця далі виготовляти цю суміш.

Власне, прийшли в той район, де на дні моря лежав потоплений піратський човен. Штурман есмінця зумів привести туди корабель, але попередив, що точність все-таки приблизна і можлива помилка дорівнює півмилі в радіусі. Тобто підводний човен треба шукати десь тут на площі, розміром приблизно в два з половиною мільйона квадратних метрів. Мусили зачекати світанку, щоб при денному світлі виявити нафтові плями на воді і вже по них точніше визначити місцезнаходження човна.

Поки водолази відсипалися перед спуском у воду, обслуговуючий персонал готував костюми, спускав водолазний баркас, перевіряв кожну дрібницю. Хіміки під керівництвом професора Ананьєва, за рецептом інженера-епропівця, готували суміш кисню з гелієм, і самі випробовували тут суміш. Гелій — ідеальний газ для заміни азоту повітря, коли йдеться про дихання. Бувши цілком інертним, він не створює жодної загрози організмові, в той же час його атомна вага в три з половиною рази менша за атомну вагу азоту, і ця властивість дозволяє використовувати його водолазам при спусках на великі глибини. В таких випадках до гелію домішують кисень, але в меншій кількості, ніж його є в звичайному повітрі. Справа в тому, що, дихаючи, людина не перетравлює весь кисень, який попадає їй в легені, а частково видихає його разом а азотом і вуглекислотою. Численні досліди над диханням водолазів показали, що під великим зовнішнім тиском людина, дихаючи гелійовим повітрям із зменшеною кількістю кисню, почуває себе значно краще, ніж коли дихає звичайним повітрям. До того ж вона може пробути на значних глибинах довше і не так легко піддається кесонній хворобі, особливо її важким формам.

Тим часом інженер-епропівець разом з механіком і машиністами «Буревісника» прилаштовували повітро-магнітні помпи для роботи з гелійовим повітрям. У цих підготовчих роботах минув кінець ночі.

Перед ранком у далечині показались вогники пароплава. То йшов «Пенай» з додатковою партією епропівців, з водолазним катером, кесонною камерою та різним водолазним устаткуванням.

«Пенай» спинився поблизу есмінця, і негайно шлюпка з червонофлотцями протягла від корабля до пароплава телефонний провід. Капітан пароплава повідомив, що з ним є підводний металошукач. Це прилад, яким користуються епропівці при розшуках затоплених кораблів. Такий прилад збудований на магнітних властивостях металу. За кораблем-розвідувачем тягнеться на буксирі магніт. Коли магніт відчуває на дні якусь залізну масу, то починає дзвонити в дзвінок, з яким з'єднаний особливим способом.

Вирішили, не дожидаючись дня, почати обслідування морського дна з допомогою металошукача. «Пенай» негайно випустив його на буксирному тросі і почав ходити в різних напрямках навколо міноносця.

Одночасно з початком розшуків інженер-епропівець надіслав радіограму на найближчу епропівську базу з проханням вислати йому підводний танк, з допомогою якого він сподівався прискорити підйом підводного човна.

Удосвіта на «Пенаї» задзеленчав дзвінок металошукача. Пароплав проходив над якоюсь масою заліза на морському дні. Ніхто не міг з певністю сказати, чи то і є підводний човен. То міг лежати звичайний залізний брухт, старий якір, загублений колись якимсь пароплавом, нарешті, пароплав, затонулий, можливо, десятки років тому.

Сходило сонце, коли побачили, що слідів нафти на морі майже не лишилось. Окремі плями порозносило одну від одної на значну віддаль. Коли б не металошукач, довелося б витратити дуже багато часу на розшуки човна. Проте, не маючи певності, що човен лежить саме тут, «Пенай» залишив на цьому місці водолазний баркас і продовжував розвідку. Незабаром площу, вказану штурманами «Буревісника», обслідував всю. І ще в двох місцях дзеленчав дзвінок металошукача, сповіщаючи про наявність на дні якихось залізних частин. Ці знахідки ускладнювали справу. Вирішили одразу спускати трьох водолазів на розвідку. Для цього скористалися двома баркасами, а третій заступив сам «Пенай». На палубі пароплава обладнали водолазну станцію, поставили помпи, провели телефон, протягли трос од обідки і скинули кінець за борт. На тому тросі мали спускати водолазів.