Шхуна «Колумб»

Оглавление

— Можете виїздити по рибу, — звернувся до рибалок пілот і, показуючи на Петимка, сказав:

— Він вам розкаже, де й що.

Важлива звістка про рибу примусила рибалок негайно ладнатися до виходу в море. Гарна погода обіцяла триматися ще кілька день, і треба було її використати. Ранком з береговим бризом шаланди мусили знятися в море, а тому в Соколиному закипіла робота, почалась біганина, готували харчі, перевіряли снасть, лагодили паруси та просмолені плащі.

Моряки й професор підійшли до Бариля. Трофімов хотів скористатися літаком і переслати в Лузани листа начальникові місцевої групи прибережної охорони, а Ананьєв — попросити, щоб вони взяли його з собою. Він сподівався прискорити виїзд на Лебединий острів слідчого.

— Листа можна, — відповів Бариль, — листів скільки завгодно, а от людину — ні, не можу, не можу, дядечку. У нас літачок на два місця, куди ж я вас посаджу?

Трофімов теж відмовляв професора від польоту, запевняючи, що вже завтра на Лебединому острові будуть усі, кому слід бути.

— Для цього є багато підстав, — казав він. Професорові довелося погодитись.

— Ну, бувайте, — попрощався з пілотом і штурманом Трофімов. — За п'ятнадцять хвилин шлюпка передасть вам пакет.

— А ви у морі нічого не помічали? — спитий комісар, тиснучи на прощання Барилю руку.

— Нічого, крім підводного човна.

— Підводного човна? — спитав, повертаючись, Трофімов, що був уже ступив крок від них.

— Так, бачили підводного човна. Я показував штурманові.

— Я не бачив підводного човна, — заперечив Петимко.

— Як не бачив? Я ж тобі показував. А ти ще головою мені кивнув.

— Коли ти вниз показував? Тут недалеко від острова?

— Ясно!

— То я нічого не бачив.

— Ну й спостерігач з тебе, — обурився Бариль. — Хамсу бачив, а тут… слона і не помітив! Темна пляма, пам'ятаєш, під водою?

Штурман нічого не відповів, лише розводив руками.

— А чому ви вирішили, що то підводний човен? — спитав Трофімов.

— Будьте певні. Я його хоч на двадцять метрів під водою впізнаю. На те я у військовій авіації служив і на гідропланах не вперше літаю.

Повертаючись на корабель, командир сказав комісарові:

— Мені здавалося, що після наших маневрів, увесь підводний флот зосередився на учбових зборах у північно-західній затоці.

— Треба зараз запитати штаб, — відповів комісар.

— Так, так, — погодився командир.

Їхня шлюпка вже стояла під бортом есмінця.

IX. НАПАД

Повернімося ж до наших юних героїв, що так таємничо і раптово зникли.

Тоді, коли Андрієві Камбалі здалося, ніби «Альбатрос» зупинився або повертається, насправді так і було. Саме тоді Яся порушила свою мовчанку і сказала про загибель Тимоша Бойчука та нового інспектора. Вражені цією звісткою, Марко і Люда негайно хотіли повернутися на шхуну й розказати сумну новину старшим товаришам. Люда вже завернула каюк, але Марко передумав і запропонував все ж спочатку одвезти рибу.

— Ми швиденько на есмінець і зараз же повернемося назад, а разом уже сповістимо про ці події й моряків.

Люда погодилась, і вони попливли далі.

Майже одразу після того шхуна зникла в тумані. Ні берега, ні есмінця не було видно. Кругом — тільки вода й туман. Марко хотів веслувати швидше, але з того нічого не виходило, бо його увагу відтягало оповідання Ясі. Люда, хоча й не зводила очей з компаса, щоб не заблудитись в тумані, але слухала теж, не пропускаючи й слова і часто перебиваючи Ясю запитаннями. Яся коротко розказувала про те, коли було знайдено кожного з потоплених, а потім витягла з кишені чорний металевий ґудзик, показала своїм друзям і сказала:

— Цей ґудзик знайшли у дядька Тимоша. Вій міцно тримав його, затиснувши в кулак. Насилу кулак йому розняли.

Марко перестав гребти і взяв у дівчинки ґудзик. Таких ґудзиків йому ніколи не доводилось бачити.

— У нас говорили, — продовжувала Яся, — що дядько Тиміш, коли потрапив у воду, хотів, мабуть, скинути одежу, але тільки встиг одірвати ґудзик. Але я не пам'ятаю, щоб у нього був такий ґудзик. Потім навмисне переглянула одяг, у якому його знайшли, але там усі ґудзики на місці, жоден не відірваний.

— Ну, — допитливо глянув на неї Марко, — а відкіля ж цей?

— Я думаю, — відповіла Яся, — що дядько Тиміш одірвав ґудзика в того, хто його втопив.

Каюк стояв на одному місці. Марко не гріб, а Люда не стежила за стерном. Обоє дивились на Знайду і зважували її слова.

Так минула хвилина, коли легкий сплеск води примусив Ясю озирнутися. Вона побачила зовсім близько човен з двома людьми. Він виплив з туману й непомітно наблизився до «Альбатроса». Дівчинка придивлялась, щоб упізнати, хто це пливе, але не змогла. Вражала її дивна форма човна, бо їй ніколи ще не доводилося бачити надувних кліперботів, а то якраз був такий човен, правда, великих розмірів.

Марко й Люда теж повернулися за Ясею і, побачивши човен, ждали, поки він підпливе. Одяг на людях у човні нагадував військову форму.

— Це, мабуть, з «Буревісника»? — тихо спитала Люда.

— Не інакше, — відповів юнга і гукнув: — Привіт, товариші!

Надувний човен став поруч каюка. Один з незнайомців, вітаючись, підняв руку. Другий, що сидів до них спиною, тепер обернувся. Це був чоловік з довгою бородою і вусами. Маркові його обличчя здавалося знайомим, але він ніяк не міг пригадати нікого з екіпажу «Буревісника» з такою бородою і вусами. Бороду на есмінці взагалі носив лише один чоловік: інтендант, молодший командир з понадстрокових, що відав харчуванням на кораблі. Але це, напевно, був не він.