Шхуна «Колумб»

Оглавление

— З спини щось непохожий, — пробурмотів інспектор.

Ковальчук був стривожений. В глибині душі пін проклинав Анча та іноземця, а найбільше Марка й Левка, що всім цікавились і скрізь сунули свого носа. Стурбований, він зайшов на корму, примостився там і пробував задрімати, але не міг. Коли розплющував очі, то бачив Марка, що сидів навпочіпки й задумливо розплітав обрубок троса, готуючи швабру для миття палуби. «Хтозна, чи не догадався про що-небудь цей хлопчисько і чи не з'явилося в нього якогось підозріння. Викинути б його вночі за борт, та дужий він, грім на його голову. І не потоне, мов та медуза». Такі думки снували в голові Ковальчука.

По дорозі назад не трапилося більш нічого, що могло б розтривожити його, тому Ковальчук прибув на острів майже заспокоєний. Дома про все докладно розповів Анчу. Той хмурився і лаявся крізь зуби. Потім узяв газету, заперся в кімнаті і почав проявляти зашифрованого листа. Він не вставав з-за стола години зо дві. Нарешті закінчив і спалив газету. Після того покликав Ковальчука і сказав:

— На пароплав треба передати ще одного листа. Не забувайте, цей пароплав забере нас відціля. — Він холодними, суворими очима свердлив інспектора. — Це має бути скоро, а поки що у нас багато справ. Ми мусимо знищити професора Ананьєва. Я візьмусь до його паперів, а ви допоможете мені спровадити його з цього світу. Непогано б вирядити його в компанії з колумбівськими хлопцями. Треба про це подумати. Поворушіть, чоловіче, мозком.

Ковальчук відчув, що остаточно опинився в руках диверсанта. Не можна сказати, щоб він збирався чинити опір чи відмовлятись виконувати його вказівки, але всередині хололо і в грудях ставало якось порожньо. Страх стискав йому серце, хоч він цілком звірявся на Анча.

Тієї ночі диверсант остаточно склав плай дії. Дещо необхідне він сказав і Ковальчукові, але далеко не цілком виклав йому свої злочинні наміри. Анч не довіряв нікому, а найменше — людям типу Ковальчука.

XVIII. СВЯТО НА ОСТРОВІ

В бухту входив військовий корабель. Рибалки здалека впізнали, що це був «Невтомний буревісник». Дві невисокі щогли прикрасились десятками різних прапорців. Корабель вітав населення Лебединого острова з рибальським святом.

«Буревісник» був збудований на зразок есмінця «Новик», що з 1911 до 1916 року вважався найдужчим есмінцем у світі. Відомо, що водомісткість «Новика» дорівнювала 1 300 тоннам, його озброєння складалося з чотирьох тритрубних торпедних апаратів та чотирьох стоміліметрових гармат. Ходив «Новик»:і швидкістю тридцять шість миль на годину, тобто за хвилину проходив понад кілометр. Переобладнаний після громадянської війни «Буревісник» мав і більшу вогневу силу і більшу швидкість.

Ставши в бухті проти Соколиного висілка, корабель салютував гарматними пострілами. У відповідь залунало з берега «ура», загула ручна сирена, що її крутили молоді рибалки, члени Тсоавіахіму, і почулося кілька пострілів з ракетних пістолетів. На «Колумбі», що стояв під берегом, нашвидку вивішували весь наявний комплект сигнальних прапорів, не додержуючи ніяких правил сигнального коду, і даремно сигналісти з «Буревісника» намагалися щось прочитати. Команда «Колумба» вирішила це зробити для більшої пишності.

З «Буревісника» спускали шлюпки. У першій на берег з'їхав командир, другу зайняв оркестр, одразу ж, на радість соколинцям, гримнувши гучний марш.

Командування посилало «Буревісник» на свято на Лебединому острові тому, що Соколиний виселок шефствував над «Буревісником», хоч насправді виходило так, що «Буревісник» шефствував над висілком. До того ж майже всі молоді рибалки з Лебединого відбували військову службу у флоті, і соколинці славилися як боцмани, торпедисти та штурвальні, що часто займали перші місця в різних змаганнях.

Стояла ясна сонячна погода. Білі хмарки, мов укриті снігом скирти, повільно пливли по небу, сповіщаючи рибалок про тривалу чудову годину. На острові пахло травами, співали пташки, ледь-ледь, мов пустуючи, шурхотів прибій. Всі рибальські хати прикрасилися, біліли помазані крейдою стіни; подвір'я прибрані чисто й охайно. На стежках хрумтів свіжий пісок. Ближче до моря стояли столи, вкриті грубими білими скатерками, з великими хлібинами, сільницями, ложками, виделками й ножами. Біля столів порались дружини й матері рибалок.

Напроти, на невеликому майдані, де звичайно відбувалися танці, натягнені були брезентові тенти над лавами для музикантів.

Свято почалося мітингом, закінчення всіх промов вкривалися тушем і гучним «ура». Далі учасники свята перейшли до столів, де їх ждав смачний обід. З-поміж багатьох поданих. страв найсмачнішою вважалась камбала, приготовлена способом, відомим лише господаркам Лебединого острова. Кухнею керував вісімдесятилітній Махтей, найстаріший мореплавець з Лебединого, що колись об'їздив увесь світ матросом та коком, а тепер дожинам віку тут, на маяку.

За столом кожен займав наперед визначене місце. Люда помітила, що місце Марка не найняте. Вона не бачила хлопця з самого ранку, і це її дивувало. Можливо, він десь затримався, але на обід він мусив прийти. Мабуть, старий Махтей викликав юнгу собі на допомогу, бо вважав його єдиним хлопцем на острові, який може колись бути коком на великому пароплаві. Це сталося після того, як юнга одного разу почастував діда обідом на^ «Колумбі».

Найбільше потрапляв на очі Анч. Він вештався в натовпі і навколо, клацаючи фотоапаратом, часом прохаючи нахилитися, повернутися, засміятися і ставлячи безліч інших вимог, як це звичайно роблять фотографи. Охочих фотографуватися знайшлось багато. Усім Анч обіцяв знімки, старанно записуючи прізвища сфотографованих, особливо червонофлотців. Нарешті скінчив і сів за столом, ближче до професора та командира есмінця. Він жартував із своїми сусідами, але в той же час пильно прислухався до розмов.