Дев'ять Принців Амбера

Оглавление

— А що з Рендомом?

— Він бранець, але в своїх власних покоях.

— Що? Його взяли в полон?!

— Так. З центру Лабіринту в Рембо він з'явився прямо тут, з арбалетом. Він встиг поранити Еріка перш, ніж його схопили.

— Ось як? Чому ж його не вбили?

— Ходять чутки, що він одружений з дворянкою з Рембо. А Ерік на цьому етапі не бажає навіть непрямих ускладнень з Рембо. У Мойри велике королівство, і подейкують навіть, що Ерік має намір зробити їй пропозицію і попросити її стати його королевою. Чутки, звичайно, але вельми цікаві.

— Так.

— Ви ж їй дуже подобалися, це правда?

— У якійсь мірі. А ти звідки знаєш?

— Я був присутній, коли читали вирок Рендону. Леді Віала, яка заявила, що вона його дружина, попросила дозволу приєднатися до нього в в'язниці. Ерік все ще вирішує, що на це відповісти.

Я подумав про незрячу дівчину, яку ніколи не зустрічав і вже не зустріну, і здивувався зі шляхів провидіння.

— Як давно це сталося?

— М-м-м. Тридцять чотири дні тому. Саме тоді з'явився Рендом. Тижнем пізніше Віала подала своє прохання.

— Вона, мабуть, дивна жінка, якщо дійсно любить Рендома.

— Я теж так вважаю, — відповів він. — Ніколи навіть уявити не міг більш невідповідної пари.

— Якщо побачиш його знову, передай йому привіт від мене і моє співчуття.

— Добре.

— А як поживають мої сестри?

— Дейдра і Льювілла залишилися в Рембо. Леді Флорімель насолоджується милостями Еріка і одна з перших дам нашого двору. Я не знаю, де зараз Фіона.

— А хоч що-небудь чутно про Блейза? Хоча я і впевнений, що він загинув.

— Напевно загинув. — Відповів Рейн. — Хоча тіла його так і не було знайдено.

— А Бенедикт?

— Про нього також нічого не чути.

— Бранд?

— Теж нічого.

— Ну, значить, будемо вважати, що я поки запитав про всіх своїх родичів. А ти не написав якоїсь нової балади?

— Ні, — відповів він, — Я ще працюю над «Облогою Амбера», але в будь-якому випадку це буде анонімна баллада, навіть якщо мені вдасться її завершити.

Я простягнув руку через крихітне віконце внизу дверей.

— Я хочу потиснути твою руку — і його тепла долоня торкнулася моєї.

— Спасибі тобі за все, що ти зробив. Але більше не треба. Нерозумно ризикувати гнівом Еріка.

Він стиснув мою руку, щось пробурмотів і пішов. Я знайшов пакет з їжею і набив живіт м'ясом — самою ситною їжею, яка там була. М'ясо я заїдав величезною кількістю хліба, і тільки тут зрозумів, що майже забув, якою смачною може бути їжа. Потім мене стало хилити в сон, і абсолютно не було потреби цьому опиратися. Не думаю, що спав тоді дуже довго. Пробудження я відзначив пляшкою вина.

В моєму стані було треба зовсім небагато, щоб захмеліти. Я закурив сигарету, сів на матрац, сперся спиною об стіну і розслабився.

Я пам'ятав Рейна ще хлопчиком. До того часу я вже подорослішав, а він був кандидатом на місце придворного блазня. Худий розумний хлопчина. Люди знущалися над ним занадто багато. Включаючи і мене. Але я писав музику, складав балади, а він дістав собі десь лютню і навчився на ній грати. Скоро ми вже співали на два голоси, і через деякий час я полюбив його, і ми стали працювати разом, створюючи, на наш погляд, твори мистецтва. Він був дуже незграбний, майже бездарний, але в глибині душі я відчував каяття за те, як поводився з ним раніше, тому я фальшиво хвалив його, коли тільки міг, та до того ж навчив непогано володіти мечем. Я ніколи не шкодував про ті часи, та й він, по-моєму, теж. Скоро він став придворним менестрелем Амбера.

Весь цей час я називав його своїм пажем і, коли почалися війна проти темних сил за Відображення Вейрмонкен, я зробив його своїм зброєносцем, і ми ходили в бій разом. Я посвятив його в лицарі на полі битви при Джонс Фолз, бо він заслужив цю посвяту. Після цього він продовжував писати і складати музику, поки не перевершив навіть мене. Колір його одежі був малиновий, а слова — золотими. Я любив його, як любив тільки двох-трьох друзів у Амбері. Правда, я ніколи не думав, що він піде на такий ризик, щоб принести мені сюди їжу. Не думаю, що взагалі хто-небудь зробив би це. Я випив ще кілька ковтків вина і закурив другу сигарету — в його честь, щоб відсвяткувати цю подію. Він був хорошою людиною. Чи довго він протримається при цьому дворі?

Недопалки — і через деякий час і спорожнілу пляшку — я викинув в дірку для вбиральні. Я не хотів, щоб хтось випадково побачив, як я тут «розважаюсь», якщо раптом несподівано нагряне обшук. Я з'їв усе, що він приніс, і відчув себе ситим і умиротвореним вперше за весь час ув'язнення. Я залишив другу пляшку вина про запас, на той випадок, коли мені захочеться хоч на деякий час забутися.

Після цього час продовжував тягнутися так само, як і раніше, і я знову втягнувся у коло думок і дій, які стали вже звичними.

Я сподівався, що Ерік просто не може виміряти тих сил, якими ми володіли. Він царював в Амбері, це вірно, але він не знав усього. Поки не знав. Не так, як знав усе Батько. У мене був один шанс на мільйон, який міг спрацювати на мою користь. Такий нікчемний, і все ж існуючий, він дозволив мені не зійти з розуму тоді, коли я весь був один суцільний відчай.

Хоча, можливо, я і зійшов тоді ненадовго з розуму, не знаю. Багато що забулося про ті дні. Зараз, коли я стою біля самого Хаосу, для мене вони як порожні прочерки. Один Бог знає, що зі мною відбувалося в ті дні, і мені навіть не хочеться про це згадувати.

Бідні лікарі, не народився ще той з вас, хто міг би вилікувати нашу сім'ю.

Я лежав у своїй камері і ходив по ній в одурманюючих темряві. Я став дуже чутливий до звуків. Я чув шурхіт щурячих лапок по соломі, віддалені стогони інших в'язнів, луну кроків стражника, що приносить їжу. По таких звуках я навчився з точністю визначати відстань і напрям.