Далекий простір

Оглавление

По прочитанні цього роману розумієш, що Сліпий повинен стати Зрячим. Навіть ціною великих і болючих утрат. «Далекий простір» понад усе кличе до свободи кожної живої істоти, до краси, до Бога. І це стосується не лише головного героя, Габра, але й кожного з нас. Вірші у прозі забороненого поета, які супроводжують весь роман, – ніби лейтмотив, що, як у справжній симфонії, виринає знову і знову, здатний викликати в читача сльози й катарсис.

Ось такі – дещо кострубаті – думки навіяв мені роман-утопія Ярослава Мельника «Далекий простір», який я з великою прихильністю і добрим словом рекомендую українському читачеві.

...

Присвячую моїм батькам, Наталі та Йосипу, в’язням ГУЛАГу

…Навколо світло і далечінь, а тут вічна темрява і «близький простір».
Окс Нюрп

Я, я увірвався у твоє життя, у твоє життя, розумієш? Ким, ким? Не знаю. Увірвався я в твоє життя – теплим дотиком, ось цим обличчям – дивися, найбільше словами. Ще – хвилинною мрією, можливо. Хвилинною мрією – була і минула. Мрією, можливо, ще чимось живу я в тобі. Не знаю.

Чужих доль сповнене твоє життя, моє життя. Ні, не чужих. Життя людини.

Живеш ти на цій землі, живу я з тобою, ми всі. Заповнюючи один одного.

Чому ти живеш у мені, чому? Твої думки про мене, мої думки про тебе, наші думки про багатьох, багато хто думає про нас. Про кожного з нас, про нас разом. Думають багато хто і живуть нами. Ах.

У цьому житті, на кінчику двадцятого сторіччя.

Голки тисячоліть, що мчить – куди? Куди?

Ми, п’яні від швидкості, один в одному, напередодні небуття.

Частина I

Диспансер (І)

Щоб орієнтуватися, Габр міцно стиснув повіки і рухався, відгукуючись на акустичні датчики диспансеру. Взагалі-то він усе життя, до того жахливого, що сталося з ним, добре орієнтувався в простому просторі. Простий простір складався з поворотів припустимої складності. Як і його однолітки, Габр відчував перешкоду, не доходячи 1 м 30 см. Це був заліковий рівень випускного іспиту. На змаганнях коледжу шостого розряду, який він колись закінчив, він угадав перешкоду, не доходячи 2 м 5 см. Це не був світовий рекорд – 17 м 33 см, – але Габр таки пишався цим своїм досягненням. На відстані півметра він міг визначити загальну форму предмета, а на відстані 20 см – матеріал, із якого був зроблений предмет. Усе це входило в обов’язкову програму коледжів шостого розряду, а Габр був здібним учнем.

Тепер, однак, він рухався вузьким коридором, звертав то ліворуч, то праворуч, орієнтуючись на акустичні датчики. Вони звали, впливаючи на його тіло, з-за кожного рогу. Диспансер Міністерства контролю був лабіринтовою спорудою шістнадцятого ступеня складності, а в будівлях, складність яких перевищувала простий ступінь, скрізь стояли акустичні датчики Обра.

Габр рухався повільно, ідучи за ланцюжком сигналів, що передавалися з усіх боків: вони вели його заявленим на пропускному пункті маршрутом прямо у відділ психодіагностики. Йому не потрібно було вслухатися в простір попереду: датчики сповіщали про наближення кожного зустрічного, і Габр заздалегідь звертав до лівої стіни. Він плив по коридорах, повністю відключившись, довірившись силі, що його вела.

Нарешті шкіру обличчя обдало потужним пучком дельта-випромінювання, і Габр зупинився. Це була мета.

– Заходьте, – почув він чийсь голос заразом із легким шумом, який супроводжував рух розсувних дверей.

Через кілька хвилин впевнений авторитетний голос говорив йому:

– Вам нема чого переживати. Головне, що від вас вимагалося, ви зробили. Лише дільничний контролер міг вам допомогти. Тепер ви в надійних руках, заспокойтеся.

Габр сидів, поклавши руки на коліна й опустивши голову.

– І що ж мені робити?

– Ваше захворювання рідкісне, але відоме медицині. Основне – виконувати вказівки Міністерства контролю. І ви не повинні нікому про це говорити. Ви самі маєте розуміти, що вас чекає в іншому разі. Є хвороби, про які хворі нікому не розповідають.

Габр уважно слухав.

– Ваш жах від сприйняття простору – логічний, – продовжував голос. – Галюцинація простору відома психіатрії споконвіку. Більше того, скажу вам відразу, відомі також випадки масового психозу.

– Але ж простір існує, – сказав Габр.

– Так, – відповів голос, – близький простір, ви це повинні знати не гірше за мене. Між мною і вами зараз близький простір. І хай би де перебували, ви завжди будете в зоні близького простору. Звідси затишок і відчуття безпеки, властиві людині. Ваші хворі органи почуттів галюцинують те, що медицині відомо під назвою «далекий простір». Це серйозне порушення світосприйняття. Навіть у таких непотрібних, рудиментарних органах, як апендикс, волосяний покрив, іноді відбуваються запальні процеси, і вони починають шкодити тілу й душі людини. Що ж тоді говорити про очі?

– Очі не є рудиментом, – зауважив Габр.

– Ви маєте цілковиту рацію, – погодився голос. – Вони завжди служили вмістилищем слізних залоз і тільки. Власне, очі – це дві слізні залози. Але, як вам відомо, і шлунок здатний вимовляти слова, зокрема у черевомовців. Різниця лише в тому, що черевомовлення не травмує психіку, а у вашому випадку їй завдається серйозна шкода, і це спонукало вас добровільно звернутися до нас, чи не так?

– Так, – підтвердив Габр.

– Ви маєте зрозуміти, – продовжував переконувати голос, – Державне Об’єднання та його інститути існують уже сімнадцять числень, і весь цей час вони працювали для блага людини. Жах, який ви відчуваєте при галюцинаціях, завдає вам надмірних страждань, чи не так? Ми позбавимо вас цих неприємних станів. Але ви повинні виконати дві наші умови: бездоганно приймати призначені ліки плюс носити пломби на очах до повного одужання.