Місто заклиначів дощу

Оглавление

— Пропозицію? — Оскар глузливо трохи підняв брову. — Що може така людина, як ви, запропонувати такому голодранцю, як я?

— Я б хотів, щоб ти супроводжував мене в моїй наступній мандрівці.

— Як ви сказали?

— Карою за твій вчинок стане праця, — вів далі вчений. — Прати, прибирати, чистити зброю, купувати необхідне. Мені потрібний слуга, який піде за мною всюди, щоб виконувати мої доручення день у день. Хлопець твердої вдачі, який звик до самостійності й не боїться труднощів. Моя остання експедиція, на жаль, пройшла під знаком численних невдач. — Учений перезирнувся з Елізою, яка все так само мовчки стояла біля входу до кабінету. — Мене пограбували, а слуги кинули мене напризволяще. Кожен із них мав чудові рекомендації, але всі як один мене розчарували. Коли вони зрозуміли, що в мене більше немає ні шеляга, вони втекли, як щури з корабля, який дістав пробоїну. І ми відразу виявилися безпорадними. Ні слуг, ні провідників, ні носіїв, ні погоничів. Нам довелося повернутися, спіймавши облизня, якщо можна так висловитися. І тоді я дав собі слово, що відтепер замість великих і багатолюдних експедицій споряджатиму невеликі й мобільні групи з людей, які здатні зорієнтуватися в будь-якій ситуації і виконати все, що від них вимагається. Я міг би ще довго розповідати тобі про всякі експедиції та наводити різні докази на користь такої ідеї. Але я вчиню інакше: просто зроблю тобі пропозицію.

Він запитливо поглянув на Оскара.

— Я хочу показати тобі свою лабораторію, щоб ти зрозумів, про що йдеться. Ти переночуєш тут, а вранці повідомиш своє рішення. Захочеш піти — я не стоятиму тобі на заваді. Будеш знову вільний. Згоден?

В Оскаровому погляді був помітний сумнів.

— Це якийсь трюк, еге?

— Нічого подібного. Цілком щира і чесна пропозиція.

«Щира і чесна!» — посміхнувся про себе Оскар. Мабуть, така ж, як трюк із чаклунським компасом. Але з другого боку: а що коли все це правда? Тут купа переваг і плюсів.

Він знову недовірливо покосився на вченого, але тому що особливого вибору в нього не було, кивнув. Зрештою, коли що не так — завтра вранці можна забратися звідси геть.

— Згоден, — нарешті сказав він.

— Чудово, — Гумбольдт потер руки й підвівся. — Тоді ходи за мною. Певен, тобі багато що сподобається. Ох, хай йому трясця, я забув запитати, може, ти голодний? Еліза миттю приготує що-небудь перекусити, і ти зможеш підкріпитися прямо під час нашої екскурсії по лабораторії.

3

Сходи, що вели в підвал, здавалися неймовірно старими й пахли затхлістю. Сходинки були слизькими від вогкості, а на стінах проступали плями цвілі. Від гасової лампи в Гумбольдтовій руці було зовсім мало світла. На грубому муруванні стін стрибали дивні зламані тіні. Приблизно так Оскар уявляв собі середньовічну катівню. Сподіваючись почути щось жахливе — скажімо, брязкання кайданів чи глухий стогін в’язнів, — він уп’явся зубами в бутерброд, який приготувала Еліза. Всередині виявилася гостра салямі з якимись незнайомими овочами й екзотичними приправами. Запах приправ і свіжої зелені перебив тяжкий дух підземелля.

— У вас незвичайна служниця, — зауважив Оскар. — Із вигляду трохи дивна, але готує дуже смачно. Звідки вона?

Гумбольдт зупинився й повернувся до підлітка.

— Еліза — більше ніж служниця, — сказав він. — У своїй країні вона вважалася могутньою чаклункою. Вона має здібності, про які ти й гадки не маєш. Наприклад, вона телепат. Тобі доводилося коли-небудь чути про такі речі?

Оскар заперечливо похитав головою.

— Це особливий дар, який дозволяє спілкуватися з людьми, що перебувають на великій відстані, за допомогою уявної сили. — Знизавши плечима, учений вів далі: — Я, мушу визнати, і сам не розумію, як це їй вдається, але те, що вона має телепатичні здібності, безперечний факт. Справжня магія, коли хочеш. Елізина батьківщина — Гаїті, це західна частина острова Еспаньйола, розташованого в Карибському морі. Дика й предковічна земля. Її мешканці чудово знаються на магії, одні — на білій, інші — на чорній. Пам’ятаєш порошок, яким я тебе приспав? Еліза привезла його зі своєї батьківщини. Цю субстанцію виготовлено з півсотні різних трав і мінералів. Вона відіграє важливу роль у ритуалах культу Вуду. Мистецтво гаїтянських чаклунів здатне позбавити людину волі, перетворити її на порожню оболонку без душі, яка здатна виконувати лише накази самого чаклуна. Коли-небудь Еліза розповість тобі про це докладніше.

Замість відповіді Оскар нишком усміхнувся. Коли-небудь? Невже цей схиблений з розуму натураліст справді думає, що він захоче залишитися? Чому він такий упевнений у цьому? Що тут такого принадного, у цьому запліснявілому підземеллі?

Отак подумавши, він знову взявся до бутерброда.

Незабаром Гумбольдт зупинився перед масивними дубовими дверима. Зі споду своєї кишені він дістав величезну низку ключів, вибрав один і одімкнув замок. Незмащені завіси заскреготіли, коли він відчиняв двері, і цей скрегіт був схожий на болісний стогін.

Ізсередини пробився відблиск червонуватого світла. Гумбольдт погасив лампу і гукнув до Оскара:

— Заходь, друже мій, не бійся!

Одначе, ледь переступивши поріг, Оскар зупинився як укопаний.

Найперше, його вразили розміри приміщення, в якому він опинився. Перед ним простягалася зала квадратної форми метрів двадцять завдовжки, освітлена безліччю гасових ламп. Усюди виднілися столи і стелажі, на яких були дивовижні прилади й механізми. Тут було так тепло, як ніколи не буває в підземеллях і підвалах. Склепінчаста стеля спиралася на кам’яні колони, що ділили залу на рівні частини. Напівкруглі ніші в стінах тільки посилювали схожість цієї зали із храмом.