Смарагдова планета

Оглавление

Салгірський телескоп, до речі, й був споруджений для вивчення потужного потоку радіовипромінювання, що надходило від сузір’я Візничого. Потік був такої сили, що його приписували радіогалактиці, яка знаходилася в тому напрямку, але — як і належить галактикам — дуже далеко; відповідно, щоб телесигнали з багатою інформацією через мегапарсеки досягали звідти сюди, потужність їхнього випромінювання повинна бути немислимо величезною, астрономічною. Двадцять-тридцять Сіріусів, уявляєте? Проте семантологи швидко довели, що ці передачі зовсім не для нас призначались, і не для інших цивілізацій. Звичайні інформаційні й розважальні, так би мовити, для внутрішнього вжитку цими непарнокопитними пластинчастими. Який сенс? І як — адже колосальна енергія!..

Добре, коли б передачі звідти (тепер вся Земля дивилась їх) показували якусь суперцивілізацію. Аж ніяк: враження таке, що порівнюючи з нами, вони мають нижчий технічний рівень у всьому — окрім, хіба що, духової музики.

А якщо припустити, що джерело — не радіогалактика, а радіозірка, яка, до того ж, знаходиться набагато ближче, ніж видимі? Але ж чогось помітного в тому напрямку на близькій відстані катма. Нейтронна зірка? А, може, така, що сколапсувала?.. Знову не те: життя там органічне, хоч і незвичайних форм, протікало під благотворним промінням свого нормального світила. На пейзажних кадрах всі бачили, як воно сходить з-за гір, осяває дуже пересічену місцевість, здіймається в небо, вкрите хмарами. То що воно таке? Що все це значить?

Серед таких зачудувань і суперечок я й зростав. Закінчив з відзнакою радіофакультет, сам очолив радіоастрономічну лабораторію з великим гостро спрямованим телескопом. І… шугнув у багаття наукових пристрастей відро гасу, визначивши річний паралакс цього джерела УКХ-випромінювань і цікавих передач.

Паралакси, кути піврічного зміщення небесних об’єктів, мушу вам сказати, радіотелескопами не вимірюють — їхні розв’язувальні можливості значно слабші, аніж астрономічних лінз та дзеркал; а, виходячи з догадки, що там далека радіогалактика — мій намір і поготів сприймався як нісенітниця. А я взяв і виміряв — результат вражаючий: дев’ять кутових секунд! Проти 0,8 в Проксими, уявляєте? Це означало, що Радіонайближча знаходиться поблизу (в астрономічному розумінні): одна дев’ята парсека, неповних чотири світлових місяці від нас.

Світ — і не лише науковий — розгубився. Бо й справді, що за чудеса електроніки: по телевізору бачимо, а в натурі ні… Але напружились, націлили в сузір’я Візничого найбільші рефлектори, підсилені фотозбільшувачами, — і виявили. Знайшли! Джерело-точка з щедрим інфрачервоним випромінюванням і навіть трохи темно-вишневого світіння. Відверто кажучи, світило воно не яскравіше від електропраски, коли її увімкнути на зворотному боці Місяця. Для ока непомітно, та все ж… знайшли, виявили, відлягло… Уф-ф! Так Радіонайближча стала Вишенькою.

І ні-ішли приводити все у відповідність! Потужний радіовипромінювач — охолола, ледь тепла зірка, тому довго не помічали, хоч і дуже близько. Тамтешні істоти, пластинчасті гуманоїди, розвинулись і живуть у непроглядній темряві — однак для них вона, завдяки особливій будові зорових органів, що сприймають інфрачервоні промені… — світ кольорів і світла. У своєму телебаченні вони, звичайно, використовують люмінофори й режими, що показують оточуючий світ таким, яким вони його бачать; а радіохвилі все нам і передають. Словом, все гаразд, світ простий і зрозумілий, музика грає, штандарт скаче… Нічого, нічого, мовчок!

Після цих слів незнайомець знову (вже вкотре) замовк надовго. Світило сонце, вітерець шарудів листям дерев на алеї.

— Я багато пропускаю, — озвався він, коли я хотів був знову взятися за газету. — Наприклад, що пішла мода підключати до антен радіотелескопів телевізори з гнучкою настройкою, ловити «передачі Вселенського ТВ». Так було виявлено ще багато чудернацьких відеограм — і всі в напрямках потужних космічних радіовипромінювань. Та, оскільки, по-перше, на тих напрямках, як не видивлялись усіма приладами, нічого не знайшли, а, по-друге, в самих відеограмах не було виявлено бодай чогось близького до наших уявлень про життя і розум — якісь абстракції, кольорові або чорно-білі… Тому спостереження віднесли хто до супутникових містифікацій, хто до помилок. Відмахнулись.

IV

— А тим часом почався другий етап у дослідженні Вишеньки: треба було налагоджувати контакт. Здавалося б, нічого складного: послати на тих же частотах, тими ж радіотелескопами свої телеповідомлення непарно-копитним гуманоїдам… а зась, не виходить. Не приймають! Потужність сигналів така, що решітчасті диполі горять у сутінках, ніби вогні святого Ельма — а відповіді ніякої. Не реагують гуманоїди. Рік б’ються радисти, другий, третій — дарма.

Тоді я запропонував послати на інших частотах — вище, нижче… пошукати. Пропозиція дика, і мене, звичайно, взяли на кпини. Доктор наук, радіофізик і нехтує резонансною настройкою, основою основ радіотехніки! Дехто пирхав: «За такі ідеї можна позбутися усіх дипломів». Проте покепкували, покепкували, та все ж вирішили спробувати: чим чорт не жартує! І що ви думаєте: як тільки наблизилися до дециметрових хвиль… є! Через сім місяців і два тижні — такий цикл повернення сигналів — бачимо на екранах: сприйняли там, вражені й торжествують. І в телепередачі їхні вмонтовані наші повідомлення. А як раділи, матінко рідна! Гриміли в труби, високо підстрибували на своїх відштовхувальних ногах, робили в повітрі граціозні на… куди там братися нашим танцюристам! Кілька місяців поспіль вони виконували наші мелодії й танці. Мажорна публіка ці гуманоїди. Звичайно, почався обмін науковими даними, інженерією — і виявилось, що вони справді відстають від нас. Телебачення — їхня вершина в техніці, та й то, принципу підсилення сигналів вони не знали. Цим і пояснювалася велика потужність їхніх передач: телевізори у них були — щось на зразок наших детекторних приймачів 20-х років. Про вихід у космос вони ще й не думали…