|
Оценить:
|
Смарагдова планета
5
— Ось так і живу, — порушив паузу Федір Федорович. — Самотиною… Поки що. Хочу дочку приписати.
— Так вона доводиться вам дочкою?
— Названа.
Всю ту бесіду довго переповідати.
Серйозна була розмова, представник і справді глибоко копав, відразу видно, що не з військкомату. З Аелітою все з’ясувалося, з отим пральним порошком питання відійшло. Про Рея Бредбері майже й не згадували, бо хто ж не знає Рея Бредбері? Рей Бредбері справді прогресивна і видатна людина, про нього хіба що у «Водоканалізації» можуть не знати. А «451 градус за Фаренгейтом», про те, як книжки палять, навіть у пожежній частині читали й схвально поцінували роботу американських колег. Отже, щодо листів Рея Бредбері до Федора Федоровича ніяких претензій. Мости, понтони й переправи на підручних засобах з американцями можна і треба налагоджувати. Як на Ельбі. Тільки не тікати туди, користуючись нуль-транспортуванням, а культурненько… А от щодо Герберта Уеллса питання спірне, неясне…
— Так Герберт Уеллс теж прогресивний! — втягував у дискусію співрозмовника Федір Федорович. — Прогресивний великобританський письменник-фантаст!
— А також видатний! — нагадав гість.
— Він Леніна бачив!
— Хіба хто заперечує? Та справа в тім, що цей прогресивний письменник-фантаст давно помер.
— Як це «помер»? — тихо перепитав Федір Федорович. — Коли? Доведіть!
— 13 серпня 1946 року. Я спеціально з’ясовував.
— Він безсмертний! — з тихим пафосом вимовив Федір Федорович.
— В якому розумінні? У морально-літературному? Тут ніхто сумнівів не має.
— І в біологічному також!
— Ви це серйозно?
— Герберт Уеллс живий. Як от ми з вами.
Представник контори глибокого буріння безпорадно зазирнув у очі п’яному Конфуцію, шукаючи підтримки. Той йому підморгнув: тримайся, мовляв!
Представник кинув погляд на багаторукого Шиву. Однією з багатьох своїх рук той крутив пальцем біля скроні, а іншою вказував на Федора Федоровича.
«Божевільний…», — здогадався «бурильник». — Або баптист…»
— Ви певно?..
— Бога немає! — відразу спростував це припущення Федір Федорович. — Але життя після смерті існує на науковому підґрунті. Це доведено.
— Ким? Конкретну! Коли? Факти! — скипів представник, але відразу ж схаменувся. — Перепрошую, погарячкував. Ну, гаразд… Можливо… Нехай життя існує у яких завгодно формах. Нехай після смерті. Нехай собі після життя. Але ви написали у листі до Герберта Уеллса… Цитую напам’ять: «Приїздіть до нас через десять років… Наш райцентр ви не впізнаєте. Він стане столицею Великого Кільця. Всі матимуть по сучасній квартирі, буде вирішено продовольчу проблему…» Це ж ви писали?
— Негарно читати чужі листи, молодий чоловіче, — посварився пальцем Федір Федорович.
— Така наша робота, — розвів руками представник контори. — Але ви не відповіли.
— Це я написав. А, власне, в чому річ? Чого б це Герберту Уеллсу до нас не приїхати? Мамонтівку навіть Ісаак Бабель відвідував. А от Ільф і Петров, на жаль, не зібралися…
— Ви маєте рацію, — замислився представник. — Коли Герберт Уеллс живий, чому б і справді йому до нас не приїхати? Я про це якось не подумав.
— Саме так. До речі, змушений закинути вам, що наша організація із Бабелем занадто погарячкувала. Занадто! — хоробро зазначив Федір Федорович.
— Мене тоді ще серед живих не було, однак готовий вибачитись щодо Бабеля. Коли хочете, можете і його запросити погостювати, — зробив поступку представник контори. — Але маємо повернутися до Герберта Уеллса… Ви впевнені, що продовольчу проблему до появи Уеллса буде вирішено?
— Абсолютно.
— І житлову?
— Кожному по квартирі!
«Божевільний…», — визначив остаточний діагноз представник.
Вони мали тривалу розмову.
Глибоководний представник цікавився Великим Кільцем:
— Що це за Кільце? Кооператив? Ні? Така організація письменників і шанувальників лицарських романів?.. Чи то, наукової фантастики? Неформальна? Еге, всесвітня! Всесвітня і неформальна? Дуже цікаво! І яка ж у неї мета, завдання, наміри? Структура? Фонди? Членські внески?
Цікавився, а сам тим часом думав про інше.
Треба щось робити із цим Федором Федоровичем, слід якось допомогти йому. Райцентр нуртує, відволікається від вирішення нагальних проблем і не варить цукру з буряків, тоді як країні бракує солодощів. Чолов’яга він, по-всьому, некривдний, добрий, жити з ним у райцентрі стало веселіше, втім, коли навіть іспанський адміністративно-командний апарат не мав змоги витримувати шалені вибрики свого Дон-Кіхота, то, тим паче, у наш час кому це стало до вподоби?
На прощання, представник контори звернув свій погляд за порадою до Будьонного й Калініна.
«Треба рятувати людину», — хитнув головою Будьонний.
«Треба рятувати людину», — погодився з ним всесвітній староста.
«Так і вчинимо», — вирішив представник.
ДРУГА ЧАСТИНА
Если к тем, кто мыслит здра —,
Адресуешься ты, кни-.
Не грозят тебе упре-
В том, что чепуху ты ме-;
Если же неосторож-
Дашься в руки дурале-,
То от них немало вздо-
О самом себе услы-.
Хоть они из кожи ле-,
Чтоб ученым и казать-.
Мігель Сервантес.
Пролог до «Дон-Кіхота»
