Числа Харона

Оглавление

— Щось тут не так, — буркнув Попельський, показуючи на початок записки. — Я знаю гебрайське письмо, і номер 32-41 має бути записаний як ламед-бет-мем-алеф. Але тут є ще якийсь номер... Дуже довгий... Що тут ще, крім ламед-бет-мем-алеф?

— Ніякий це не номер, а прізвище Заремба. Якби це був номер, то становив би... Почекайте, зараз порахую... Але потім я справді муситиму піти... Я дуже поспішаю...

Яффо написав на аркушику в стовпчик, спершу польською, прізвище Заремба, поруч те саме на їдиш, а тоді занотував біля кожної гебрайської літери її числове значення.

— Гематрія прізвища «Заремба» становить 321, якщо додати 7 + 1 + 200 + 70 + 40 + 2 + 1. До побачення...

— Зараз, зараз, почекай-но, — Попельський замислився. — Гематрія, це, наскільки я пригадую, числове значення слів, так? Гебрайські літери якогось прізвища мають числове значення, тож, якщо їх позначити числами й додати одне до другого... Зможеш швидко полічити? Я тобі назву слово, а ти мені порахуєш його гематрію! До роботи!

— Я можу це зробити, але, давайте, іншим разом... — Яффо нервово зиркнув на годинника.

Попельський довго мовчки дивився на свого співрозмовника. Витер долонею спітніле чоло і йому зробилося прикро, що зараз доведеться принизити цього хлопця. Алє виходу не було. Вловивши слід, Попельський вже не переймався навколишнім світом, блякли симпатії й антипатії, зникали гарні манери й звички. Залишалося слідство — брутальне, конкретне й невблаганне.

— Послухай мене, шмайгелесе, гомику пейсатий, — Попельський перевів подих. — Вислухай мене уважно. Ти підеш тоді, коли я тобі дозволю, зрозумів? Хіба що хочеш, аби я пішов до твоїх і розповів їм, що Іцхак Яффо — содоміт...

В очах юнака зблиснули сльози.

— Тоді сідай мені тут і рахуй, швидко! Спершу ім’я «Люба Байдик», а тоді «Лія Кох». Яка їхня гематрія?

— Залежно від того, як записати ці імена: на їдиш чи біблійною гебрайською, — Яффо трохи заспокоївся й сів на ліжку поруч із Попельським.

— Біблійною гебрайською.

— Так, але є ще одна проблема. Наприкінці імені Люба або Лія може бути «ге», яке не вимовляється... А воно теж може мати своє значення... Не знаю, як вам це пояснити... Крім того, деякі голосні передаються як «вав» або «йод»...

— Мені відомо, що таке німе «ге», — Попельський приязно всміхнувся. — Зроби по-іншому, ніж у випадку із прізвищем Заремба, тобто пиши гебрайською, а не на їдиш. І не бери до уваги німого «ге» й будь-яких голосних! Злочинець користується виключно приголосними, і ти теж так зроби! — наказав він, немов не помітивши здивування хлопця, коли той почув слово «злочинець». — Ну, хлопче, рахуй, і я відпущу тебе до синагоги!

Єврей полічив і показав результат Попельському.

— В обох випадках гематрія становить 68, — проказав він нарешті. — Будь ласка, відпустіть мене!

— Ідіть уже! — пробуркотів Попельський. — Дякую...

Хлопець повільно підійшов до дверей, а тоді обернувся до Попельського.

— Ви мені погрожували, — повагом проказав він, — а я прикрив вас коцом, аби ви не змерзли.

Попельський простягнув йому руку на прощання й сперся на стіну. Не почув його скарги, не помітив навіть, що юнак поклав ключі на підлогу й швидко вийшов з кімнати, не потиснувши простягнутої руки. Едвард думав зараз не про нього й навіть не про Ренату Шперлінг, яка подалася кудись майже п’ять годин тому й досі не повернулася. Перед очима витанцьовували гебрайські літери, магічні квадрати й математичні матриці. Узяв ручку, поновив з пам’яті написи Гебраїста, розписав їх відповідним чином, а тоді почав виконувати різні арифметичні дії. Потому вийшов до передпокою, узяв звідти телефонний довідник і довго його гортав. Через дві години квапливо одягнувся й вийшов. За чотири години повернувся додому. Ледь привітавшись із Леокадією та Ритою, схопив слухавку. Зателефонував до квартири Шанявського. Там нікого не було. Тоді набрав номер, занотований Іцхаком Яффо.

У трубці почув голос Заремби й привітався з колегою.

— Ми розшукували математика по всій вулиці, — повідомив Вілек. — Знайшли вчителів математики й фізики. В обох — незаперечне алібі. Пшик. Убивці не знайдено.

— Але в нас є його наступна жертва, — мовив Попельський. — Імовірна жертва.

Число мудреця

Зрахуйте трупи — духа я злічив.

Ципріян Каміль Норвід, Очі. Притча

І

Воєводська поліційна комендатура мала у своєму розпорядженні у Львові декілька невеликих помешкань, розташованих у важливих, стратегічних точках міста, найчастіше в центрі якоїсь дільниці або біля головної вулиці. Власники будинків не лише не ставилися з підозрою до мешканців цих квартир, навпаки, вони викликали в них довіру. Найчастіше то були поважні добродії, що працювали на солідних державних посадах. Усі вони були неодружені, а це гарантувало, що решта пожильців не страждатиме від дитячого вереску, кухонних ароматів. Їхнє охайне темне вбрання не дозволяло навіть припущень про пияцтво чи аморальну поведінку. Жоден домовласник не сумнівався, що довідка з місця роботи такого мешканця в намісництві чи Польському телеграфному агентстві, є справжньою. Нікому й на думку не спало б, що негайне підключення телефонної лінії в учора буквально винайнятому помешканні свідчить про те, що його пожилець — поліційний агент. Усі радше були схильні думати, що це необхідність для відповідального чиновника чи службовця, якого будь-коли може викликати начальство й доручити виконання важливих завдань. Такі нові мешканці, довірені особи з різних поліційних установ, не нарікали на маскарад, у якому змушені були брати участь, позаяк їхнє incognito щедро оплачувалося. Точніше кажучи, винагорода становила половину оплати за квартиру. Зате вони мусили негайно й без жодних застережень зникнути на невизначений час, залишаючи своє помешкання в розпорядженні поліції. Таким чином ці приміщення перетворювалися на конспіративні квартири, де проводилися таємні операції.