Числа Харона

Оглавление

— Я не боявся, що підозрюваний втече, — продовжував Попельський. — Убогий химерний чолов’яга, обшарпаний злидень з кущиками волосся, які стирчать над вухами, став би скрізь помітним. Тим часом Буйко зрозумів, що йому земля горить під ногами, і того ж таки дня надіслав до «Нового віку» листа, у якому розповів про єврейське походження графині Бекерської. Потому зателефонував до її сина, збираючись вимагати грошей за спростування своєї інформації. Його слова занотував камердинер Бекерського, пан Станіслав Вйонцек. Наступного дня граф, повернувшись із чергової еротичної ескапади, які він часто влаштовував собі в навколишніх селах, наштовхнувся на журналістів, що розпитували його про матір-єврейку. Прочитавши записи камердинера, він дізнався, хто викрив таємницю його життя, оприлюднення якої закривало йому шлях до політичної кар’єри. Отож він потайки вибрався з палацу й поїхав до Львова. Після його від’їзду камердинер Вйонцек негайно зателефонував мені, побоюючись, що життю Буйка загрожує небезпека, позаяк графові стало відоме джерело інформації про походження матері. На жаль, я був не вдома й дізнався про дзвінок лише ввечері. Тоді я чимдуж помчав до Буйка й знайшов там замордованого господаря та замащеного мастилом Бекерського. Ось, як все було. Quod erat demonstrandum.

— Брешеш, ти, тварюко! — заверещав Бекерський. — Ти все підлаштував! Я сцяв на тебе, як кінь, то ти тепер вирішив помститися!

Публіка захвилювалася, суддя крикнув на обвинувачуваного, а Попельський сів, співчутливо зітхнувши. Після його пояснень усе стало на свої місця. Залізної логіки цієї промови не зміг заперечити навіть адвокат Бекерського. Його виступ був невпевненим і нечітким. Поцікавившись деякими подробицями знайомства Попельського зі Станіславом Вйонцеком, Бехтольд-Сморавинський поставив непереконливе риторичне запитання.

— Мого клієнта звинувачено в убивстві Леона Буйка, — говорив він, витираючи лоба носовичком. — Невже вас, ваша честь, і шановних присяжних не дивує те, що руки мого клієнта були замащені мастилом? Хіба це не надто очевидний доказ? Дуже дивно, що на решті його одягу не було слідів мастила! Адже, щоб просуваючи відро попід головою повішеника, а тоді опускаючи його так, аби голова занурилася в рідині, можна сильно розхлюпати вміст і забруднити ним одяг! Тим часом у мого клієнта були замащені лише руки, які міг силоміць занурити у відрі хтось інший! Колего, — звернувся він до прокурора Шумила, — цей доказ мовби почерпнутий з бульварного детективного романчика!

— У нас є й інший доказ, — заперечив прокурор. — Створення його виявилося б не під силу читачеві бульварних детективів.

— Який саме?

— Третій магічний квадрат, — Шумило витягнув з течки аркуш, на якому видніла матриця зі стороною із шести літер, — знайдений у кабінеті графа Бекерського під час обшуку через два дні після арешту. Цей доказ злочину є беззаперечним. Прошу свідка, пана Едварда Попельського, пояснити нам квадрат.

* * *

Станіслав Вйонцек дивився на Попельського, але не розумів нічогісінько з його пояснень.

Не чув спокійного, добре поставленого голосу детектива, бо у вухах продовжували лунати батьківські слова: «Ти збрехав, тож страждай тепер!». «Жодними стражданнями я не зможу, — думав він, — спокутувати свій гріх щодо графа».

Раптом він пополотнів і стиснув кулаки. Пригадав собі свою помилку, вчинену кілька місяців тому. Наступного дня після арешту господаря Попельський привіз йому саме цей магічний квадрат, наказавши покласти аркуш графові до шухляди. Камердинер звернув увагу, що детектив виглядав сонним, блідим і втомленим. «Ви б теж мали такий вигляд, якби всю ніч створювали гебрайські квадрати», — мовив Попельський. Станіславові здалося абсолютно неймовірним, щоб граф, запеклий антисеміт, тримав у себе в столі якісь записки гебрайською. Його подив був настільки великий, що камердинер підкинув аркушика до господаревого столу голими руками, зовсім забувши про чітку настанову одягти для цього рукавички. Тепер він дивився на магічний квадрат й уявляв на ньому відбитки власних пальців.

Попельський завершив пояснення й повернув аркушика прокуророві. Той поклав його до течки, де він назавжди зник серед інших документів. Жоден дактилотехнік не зніме з нього відбитків пальців.

Вйонцек розтулив п’ястуки. Біля великого пальця кілька секунд посмикувався м’яз. Ніхто цього не помітив. Ніхто не дивився на Вйонцека. Бог його врятував.

XVII

Попельський глянув на присутніх спокійним поглядом. Сьогодні він учетверте в житті виступає перед поважною аудиторією. Його першій математичній лекції у Віденському університеті завадило хворобливе запаморочення, друга спроба виступити перед студентами в університеті Яна-Казимира виявилася невдалою через злостивість професора, третя, перед колегами й Коцовським, наштовхувала на пошуки злочинця, четверта, у залі суду — він був упевнений — стане його тріумфом.

Сторож приніс шкільну дошку, до якої Попельський кнопками причепив два великі аркуші з магічними квадратами Люби Байдикової та Лії Кох. Помітивши спантеличення судді та присяжних, які заніміли від вигляду чисел і гебрайських літер, Попельський на мить втратив упевненість і заговорив ледь тремтячим голосом. Проте його бас подіяв на слухачів заспокійливо, і завдяки цьому Едвард швидко опанував себе. Спершу пояснив, що таке магічні квадрати, тоді почепив третій аркуш, на якому видніли порожні квадрати й гебрайські літери з відповідними числовими значеннями. Тоді в порожні місця квадратів вписав числа, які відповідали літерам, а потому пояснив, що деякі числа у квадратах — особливі, оскільки є добутком своїх координат. Тоді ці числа знову замінив літерами й розташував у відповідному порядку.