Числа Харона

Оглавление

1/77
Следующая

Куди ми не можемо ввійти самі, дістаємося за допомогою математики. Створюємо з неї транспортні засоби й пересуваємося в жорстоких світових просторах.

Станіслав Лем, Фіаско

Пролог

Осло 1988

Телеведучий Сверре Осланд зневажливо дивився на свого неохайного співбесідника у вельветовому костюмі й куцих шкарпетках. Він анітрохи не був переконаний, що сьогоднішня передача справді є, як палко запевняв шеф, надзвичайно важливою для його кар’єри на телебаченні. Потай Сверре мріяв про цинічні інтерв’ю для програми «Віч-на-віч», яку транслювали недільними ранками на нещодавно створеному приватному каналі «ТБ Норґе», або анонсування суботніх передач на своєму НРК1. Варто було кілька разів затягнутися конопляним димом, як Осланда починали переслідувати приголомшливі картини його слави, низько оподатковуваних швейцарських рахунків та смаглявих екзотичних жінок — пристрасних, розпусних, які з покірливістю рабинь чекали на сексуальне приниження. Він нетерпеливився, і будь-які службові розпорядження, виконання яких не обіцяло доступу до швидкісного ліфта, готового доставити його на вершину кар’єри, сприймав як неминуче зло. Зневажливо пирхав, коли начальство доручало провести ранкову телепередачу для дошкільнят, насилу гамував бажання позіхнути під час безглуздих журналістських розслідувань і не міг утриматися, щоб не виправити помилки у висловлюваннях пенсіонерів, з якими він обговорював, наприклад, зростання цін. Якось зробив це настільки демонстративно, злостиво й агресивно, що за свій учинок поплатився піврічним засланням на регіональне телебачення в Стафанґер. Для Осланда був болісний і повчальний урок. Відбувши покарання, він повернувся до Осло, підібгавши хвоста, а на його робочому столі відтоді красувалося латинське прислів’я в рамці: «Per aspera ad astra».

Повернувшись, він уже за кілька тижнів засумував за розмовами з дітлахами й пенсіонерами. Відтепер по вівторках йому доручали вести в прямому ефірі бесіди з науковцями перед показами науково-популярних фільмів. Ці інтерв’ю вже не були нудними. Вони були небезпечними. Це могло скомпрометувати й знищити його, хоча новий шеф з нещирою посмішкою запевняв Сверре, що це унікальна можливість повернути собі добре ім’я після нещодавнього провалу. Журналіст відчував дошкульне приниження й був змушений дякувати й увічливо посміхатися, а потім витрачати купу часу на підготовку до нудних балачок з яким-небудь економістом, біологом чи філософом, яких, разом з їхніми науково-популярними фільмами неможливо було порівняти з детективним серіалом на другому державному каналі. Тому довелося притлумити роздратування, забути про розпусних рабинь та голлівудську славу та вдивлятися в товсті скельця окулярів своїх нехлюйних співрозмовників, котрі відзначалися неймовірно високою думкою про власні таланти. Осланд усе частіше помилявся й чимраз недбаліше готувався до розмов, зневажаючи працю чергових репортерів, які доставляли йому гори фахових матеріалів. У кулуарах почали подейкувати, що Сверре Осландові капець, і на його місце вже знайшовся молодий наступник, якого шеф нещодавно відшукав у якомусь гей-клубі.

Зараз, коли він дивився на свого співбесідника, ці перешіптування перетворилися на потужну какофонію. Цього разу науковцем виявився математик, який сім років тому емігрував з Польщі, працював в університеті у Трондгаймі й саме отримав престижну премію Норвезького математичного товариства.

Якщо всі попередні дискусії були добре спланованими шефом пастками, то нинішня неухильно віщувала Сверре нокаут. По-перше, норвезьку мову, математика аж ніяк не можна було назвати ідеальною, проте той нізащо не бажав говорити англійською, стверджуючи, що відмова від використання мови гостинної країни, яка дала йому можливість сім років вести гідне життя й зробити величезну наукову кар’єру, була б страшенною нетактовністю щодо його доброчинця, норвезького уряду. По-друге, гість передачі виявився напрочуд зухвалим, і про власне рішення говорити норвезькою заявив ще раніше, вдаючись до простацьких, навіть грубіянських слів та гримнувши кулаком об стіл. По-третє, математик походив із країни й міста, про які Осланд не мав найменшого уявлення, а інформація про Польщу й Вроцлав, яку принесли йому за кілька годин до ефіру, виявилася настільки скупою й сповненою стереотипів, немовби її зібрали серед фермерів, у яких поляки працювали на плантаціях полуниць. По-четверте, знання Сверре Осланда про математику обмежувалися елементарною арифметикою, крім того, до «королеви наук» він ще зі школи плекав глуху й нездоланну ненависть. І, нарешті, по-п’яте, Осланд не встиг переглянути анонсований фільм, і знав про нього лише те, що сюжет містить детективну загадку. Зціпивши зуби, він намагався розслабитися й звернувся до свого первісного плану, щоб уникнути будь-яких імовірних неприємностей.

Спершу вирішив позбутися мовних проблем і на самому початку поставив польському професорові складне запитання. Радісно всміхаючись, Сверре поцікавився, чи лауреат не вважає, що нагородження норвезькою премією вченого, який працює в норвезькому університеті, це прояв кумівства. Його співбесідник, як Осланд і припускав, не зрозумів останнього, того найважливішого слова, й відповідав настільки туманно й незрозуміло, що журналіст знетерпеливився.

— Шановні пані та панове! — гість програми несподівано звернувся до камери. — Я говорю норвезькою, бо хочу продемонструвати повагу до моєї нової батьківщини, — математик кумедно скривився й ляснув себе долонею по стегну, — але таких ідіотських запитань просто довше не витримаю! Домовимося так, Сверре, — він тицьнув у того пальцем із криво обрізаним нігтем, — дурнуваті питання задаватимеш англійською, а розумні — норвезькою.