Числа Харона

Оглавление

Бекерський щось швидко проказав російською. Його посіпаки схопили Буйка попід руки й рушили коридором. Носаки черевиків математика стиралися об кам’яні плити. Палацом розлігся крик, який згодом відлунював у стінах маленького коридорчика, а черевики гупали по східцях до льоху. У темряві спалахнуло світло. Графові опришки увіпхнули руки й ноги Буйка у два обручі, з’єднані між собою ланцюгом. З рота у нещасного математика стирчав кляп. Буйко вовтузився на підлозі, мов перекинутий жук. Не міг підвестися. Бряжчав кайданами, а на кляпі з’явилася кривава піна.

Граф Бекерський підійшов до нього й розстібнув ширіньку. Один з росіян витягнув кляп з рота Буйка й стиснув математикові носа. Лежачий відкрив рота, і граф миттєво його наповнив. Опришок сахнувся. Боявся, що Бекерський забризкає сечею і його.

* * *

— Він тримав мене в льоху кілька днів. Тим часом обшукав моє помешкання й привласнив собі дослідження! — Буйко схопився за скроні. — Мені довелося їх потім відтворювати! Я міг би його вбити, але не зроблю цього. Натомість викажу його вам! У нього в кабінеті знайдете магічні квадрати. Це докази вбивства обох жінок. На Бекерського чекає шибениця. Мої дослідження повернуться до мене, а ви продовжите роботу в поліції. Хіба що забажаєте працювати зі мною...

Буйко узяв сигарету й жадібно закурив. Спрагло ковтав дим. Його очі наче затуманилися.

— Хто вбив Любу Байдакову та Лію Кох? — запитав Попельський. — Ви чи граф?

— То ось, що вас непокоїть! — засміявся Буйко. — Хіба це важливо, пане комісаре? Заарештуйте графа Бекерського! Матимете докази злочину й убивцю, хіба ні, mon chér?

Попельський підвівся й вибив сигарету з вуст Буйка.

— А чому б мені тебе не заарештувати, га? У тебе теж знайдено докази злочину?

— Заарештуєш Бекерського, а мені даси святий спокій. Натомість я тобі подвійно віддячу. Навчу тебе кодування чисел Харона, ти ж бо досі не знаєш, як це робити, чому я вибрав гебрайську Біблію, а не латинську, чому шукаю квадрати зі стороною із шести одиниць, а не, приміром, із восьми! Більшість таємниць тобі незнана, а я тобі їх відкрию лише тоді, коли Бекерський висітиме на шибениці.

— А якщо мене не цікавлять числа Харона?

— У тебе аналітичний розум, — лице Буйка проясніло. — Поміркуй сам. Ситуація (а): Бекерського засуджують за вбивство, ситуація (b): засуджують мене. У випадку (а) тобі дістається слава й нагорода, і ти повертаєшся до роботи в поліції. У випадку (b) відбувається те саме. Отже (а) = (b). Проте ситуація (а) має свої переваги, бо пов’язана із чимсь додатковим, назвемо його (c): тебе буде втаємничено в теорію, яка може, хоча й не обов’язково, змінити твоє життя. У випадку (b) цього не буде. Вибирай сам, що краще: (а) + (с) чи лише (b), якщо відомо, що (а) = (b). Маєш ще якісь запитання?

Попельський підійшов до вікна й визирнув. На травнику якийсь франт у кашкеті й розстебнутому жилеті опирався на лавку й співав міську баладу про бійку в шинку Цимермана. Його захоплено слухала дівчина, у якій Попельський упізнав пралю. Ще один чоловік простягся на коці й наливав пиво до склянок. Трава була густа й соковита, така сама, як на берегах потоку в маєтку графа.

Попельський обернувся до Буйка й широко всміхнувся.

— Ви маєте рацію, пане докторе, — лагідно мовив він. — Ситуація (а) має дві переваги: я повертаюся до поліції й відкриваю найважливішу таємницю людства — секрет чисел Харона, тобто таємницю смерті. Є ще дві переваги ситуації (а), отож до вашої нерівності а + с > b я додам d та в, тому отримуємо a + c + d + e>b. Пояснюю: d — це помста.

— Яка помста? За віщо? — витріщився Буйко.

— Розповім тобі про це ненависною для мене мовою — російською.

— Будь ласка, я знаю російську.

— Ну-ка, ребята, посмотрим, обосрался он, mu нет. Эта морда кирпича просит!

— «Нумо, хлопці, подивимося, обісрався він, чи ні, — тихо перекладав Буйко. — Ця пика просить цегли». Нічого не розумію...

— Ти й е не зрозумієш, а е — це п’ять тисяч злотих.

Попельський вимовив це дуже повільно. Зате наступні його рухи супроводжувалися величезним поспіхом. Коли через п’ять хвилин Едвард виходив з помешкання Буйка, той висів у своїй спальні. Із кляпом у роті й прикутий кайданками до люстри.

IX

Над Львовом запала задушлива беззоряна ніч. Люди відчиняли вікна й глибоко вдихали повітря. На тісно забудованих вулицях вони втягували до легень гнилісний сморід підвалів і жар розпашілих за дня стін. До рота й кутиків очей лізла крихітна мошка, на вологих від поту шиях сідали кусючі комарі, із щілин у підлозі вилазили щипавки. Чоловіки розстібали мокрі сорочки, жінки безсоромно підсмикували подоли суконь, діти вешталися по кухні в пошуках води чи компоту. На балконах жужмом лежала постіль, розчахнуті вікна затуляли мокрі простирадла, а на подвір’ях за смітниками, висолопивши язики, ховалися від палючих променів сумні бездомні собаки. Мешканці вілл вдихали червневі аромати садів, сиділи на ґанках із віялами й склянками хлібного квасу, а засинали в прохолоді літніх будиночків з вікнами, затягнутими сіткою від комах.

Саме такий одноповерховий будинок знаходився біля вілли інженера Миколая Байдика. Проте всередині не було прохолодно, а на глухо зачинених вікнах замість сітки від комарів були товсті ґрати.

Власник, відомий багатій, скупар і самітник, наказав звозити сюди зі своєї фабрики бочечки із відпрацьованим мастилом, забрудненим парафіном. Він не знав, як використати нікому не потрібні відходи, але думка, аби їх вилити, викликала в нього рішучий спротив.