Числа Харона

• Предыдущая
• 64/77
• Следующая

64

У помешканні відчувався дивний хімічний запах, звідкись знайомий графові. Хотів підвестися, але не зміг. Шарпнувся щосили. Мотузка врізалася йому в зап’ястки.

— Мені б дуже хотілося ще погомоніти з вами, пане графе...

Старанно вбраний у літній костюм і капелюх, Попельський сидів у дивній позі, спираючись підборіддям на долоні, а ними — на спинці стільця.

— Я давно мріяв запитати вас, що відчуває той, хто принижує іншу людину, — узяв сигарету й сунув її до вуст, проте не прикурив. — Ой, ні, ні! — легенько ляснув себе по руці. — Не кури зараз, Едварде, бо це матиме трагічні наслідки для цієї кам’яниці!

Бекерський недовірливо дивився на Попельського, який раптово почав говорити сам до себе.

— Шкода, що в нас немає часу на філософські балачки, — детектив підвівся й підійшов до портьєри, яка легенько хвилювалася від протягу. — Ми ще матимемо нагоду поговорити про приниження, провину й покарання... Зробимо це тоді, коли я відвідаю вас у в’язниці, у камері, де ви перебуватимете в оточенні голоти, яка ненавидить аристократів. Я прийду до вас і запитаю: що почуває людина, яку щодня принижують? Щодня прати шкарпетки співкамерникам, видавлювати їм прищі на яйцях і підтирати волохаті дупи...

— Ти, паршива собако! — Бекерський люто шарпнувся, але мотузка не піддалася. — Мій один-єдиний дзвінок зруйнує твою кар’єру...

— Адвокат захищатиме тебе, — незворушно продовжував Попельський, — посилаючись на злочин у стані афекту. І суд йому повірить, хіба що я доведу перед трибуналом, що ти скоїв зумисне вбивство... Проте насправді суд не має значення... Я твій суддя, і мені відомо, що ти холоднокровно вбив Леона Буйка. Щоб отримати владу над людьми, так само, як мав її наді мною, на березі цього чудового потоку у твоєму маєтку...

— Що ти вигадуєш, падлюко! Я нікого не вбив! А Буйко був у мене! Розповідав про числа Харона! Хотів, аби я зацікавився його теорією й прохав у мене грошей!

— Важливо, щоб суд повірив, що ти вбив Леона Буйка.

— Ти божевільний!

— Дивися!

За відслоненою портьєрою граф угледів жахливу картину. Посеред кімнати, поруч із залізним ліжком, стояло велике відро, над яким висіла людина. Темна поверхня наче перерізала шию чоловіка, зануреного головою в посудину.

Попельський повернувся до вхідних дверей і прислухався. Потому схопився за волохату мотузку, яка на потилиці Бекерського утворювала щось схоже на нашийник, і потягнув графа по підлозі до кімнати, де висів труп. Якомога обережніше встромив руки Бекерського у відро, а тоді відпустив його, і граф простягнувся на підлозі. Тепер він зрозумів походження дивного хімічного запаху в приміщенні.

Попельський прислухався до галасу на сходах. Оглянув кімнату, а тоді рвонув сорочку на грудях. Ґудзики застрибали по підлозі. Кинувся до дверей і розчахнув їх настіж. Тоді вдарився лобом об одвірок, і кров з розкраяної брови потекла йому на щоку.

Голоси на сходах зробилися гучнішими. Гупали важкі черевики, тріщали під важкими ручиськами поручні, відсапувалися знищені куривом легені. Враз помешкання зарябіло від синіх поліційних мундирів. Постерунковими керував лисуватий добродій. Усі зупинилися на порозі Буйкової спальні й дивилися на графа Юзефа Бекерського, який лежав біля відра із замащеними мастилом руками.

— Я встиг, Вілеку, — звернувся Попельський до лисуватого, втираючи долонею кров з обличчя, — схопити його й зв’язати! Але Буйка врятувати вже не вдалося...

XIII

...

Штайнбах, Людвіка; Свідок звинувачення на лаві підсудних. Справа графа Бекерського, у: Криза, Ігнацій (ред.): Встати, суд іде! Вибрані судові репортажі міжвоєнного двадцятиліття, Варшава: «Чительник», 1974, с. 182-189.

Це була одна з найдивовижніших справ, які я зустрічала, протягом часу, коли провадила репортажі з Львівського окружного суду. Величезне зацікавлення преси спричинилося до того, що цей процес став найгучнішим і найзнаменитішим у Польщі початку 30-тих. Проте його швидко затьмарила знаменита справа Рити Горгонової. Ось dramatis personae: 42-річний граф Юзеф Бекерський, землевласник маєтку в Стратині (Рогатинський повіт, Станіславівське воєводство) та 44-річний доктор Едвард Попельський, колишній поліцейський, на час процесу — приватний детектив.

А це факти.

17 червня 1930 року панувала неймовірна спека. Вечір не приніс відчутної прохолоди. Аспірант Вільгельм Заремба зі Слідчого відділу Воєводської комендатури поліції, втомлений пообіднім чергуванням, вечеряв у родинному колі, як раптом пролунав телефонний дзвінок. Колишній товариш аспіранта зі Слідчого відділу, приватний детектив Едвард Попельський, заявив, що за адресою вулиця Задвужанська 25, знайшов тіло такого собі доктора Леона Буйка, математика й винахідника. Усе вказувало на те, що Буйка було вбито.

Вільгельм Заремба по телефону віддає наказ двом черговим поліцейським із VI комісаріату, аби ті негайно з’явилися за вказаною адресою. Сам сідає до автомобіля й прибуває на місце злочину одночасно з постерунковими. Увійшли до помешкання, у якому детектив Попельський перебував уже півгодини. Той показав їм жахливу картину. У спальні стоїть відро, наповнене займистою речовиною, а в ньому головою додолу стримить підвішене біля стелі людське тіло. Біля відра лежить зв’язаний граф Юзеф Бекерський. Його руки й одяг замащені пальним. Попельський заявляє поліцейським, що потайки увійшов до помешкання й застав у ньому графа й потопельника. Стверджує, що зв’язав гаданого винуватця, а потому зателефонував до Заремби з найближчої телефонної будки й повернувся до квартири Буйка, де чекав на появу охоронців закону.